Wednesday: чорні пейзажі

Розділ 1

Мої канікули

Розмістивши одяг, кладу на стіл друкарську машинку і ставлю кулю на підставку. Віолончелі прилаштовую в кутку кімнати з нотами в середині чохла.

- Венз...

- Говори повне ім'я.

- Венздей, як твої канікули взагалі минули? Абсолютно не встигла відпочити, хоч перепочинок й тривав довго... але до мене приїжджав Аякс, познайомився з родиною. До речі, моя мама так зраділа коли дізналась про моє перевтілення, що влаштувала шведський стіл на усіх родичів, як близьких так і дальніх. Я навіть не здогадувалась, що моя родина настільки велика...

- Мої канікули пройшли по жахливому прекрасно. Дядько Фестер влаштував смертельний квест по лісу, Пакслі дозволив над ним знущатись. Таких примарних днів було багато, але ці... вони по особливому темні.

- Тобто... ти катувала брата?

Крокую до неї через усю кімнату.

- Показати?

- Тільки не на мені! - вона розвертається на ліжку, припіднявши ноги. А потім схоплюється та стає в зовсім не професійну стійку перед боєм і випускає різнокольорові нігті.

Дістаю з кишені сукні смартфон і заходжу в програму "Галерея".

- Сідай, - опускаюсь на ліжко, розвертаю голову назад і рукою плескаю біля себе. Вона всідається поруч на рожевому пледі.

- Ось тут я зібрала домовину і засунула туди зв'язаного Пакслі, - показую фото де на пухкому лиці застигла гримаса жаху. - Він тоді так кричав, доки в його роті не з'явилась власна шкарпетка. А потім опинився під землею.

- Ти закопала брата?!

- Так, але батьки сказали його відкопати, бо готувалась вечеря, - перегортую фото, - ось тут мені довелось не легко, - демонструю їй фотографію тіла, підвішеного на дереві головою до землі, - бачила в тебе на сторінці в Instagram дві картинки, зроблені в день танців, тоді коли нас обприскали фарбою. Вони підписані "Я до", "Я після"... Тож, схотілось повторити цей тренд, - виділяю останнє слово, від чого стає гидко самій від себе. Ніколи не говоритиму більше цього.

- Тренд? Що ти...

Проводжу по екрану вправо. На картинці все той же хлопчисько головою в низ, але весь облитий кров'ю свині, а під ним розведене багаття. Починаю всміхатись посмішкою серійного вбивці.

- Венздей це кров... це кров кого? Пакслі? Венздей... не добре...

Зиркаю на неї і спостерігаю як тіло дівчини падає вздовж ліжка, рука, яку Енід поклала мені на плече, з'їхала. Повертаю погляд на фото брата, а потім виходжу з програми. Засовую смартфон в карман.

Як вона стане безжальним перевертнем вбивцею, якщо не переносити вид крові? Цинклер ще не встигла побачити як дядька Фестера за вухо одночасно три піраньї вкусило. І мою бабусю, що літаючи на мітлі зачепилась за конус даху і провисіла там допоки не тріснула спідниця.

Кілька секунд дивлюсь на її лице з трьома великими порізами від кігтів Хайда, а потім вагаюсь чи її зоставити так лежати, чи посунути.

Судна ніч залишила відтінок на всіх ізгоях.

Все таки, суну одну руку під плече Енід, торкаючись пледу тильною стороною долоні, а іншу кладу під пахву, в змозі підтягнути її до подушки. Виходить. Хай підзабуде все, що бачила. Дівоча психіка занадто хитка. Не хочу, щоб в додачу до шерсті, в кімнаті ще божевільний перевертень бігав. Хоча... Дивлюсь на білявку і піднімається правий кутик рота. Ні, вона моя подруга, все ж.

З під ліжка виходить Річ.

- Енід заснула. Не бігай, - шепочу, дивлячись з верху вниз.

Сідаю на своє ліжко, застелене чорним пледом і на смартфон приходить повідомлення. Відкриваю його і бачу фото на якому я, яка дивлюсь на екран. Фото зроблене зі спини щойно: таж сукня, таж поза... Різко розвертаю голову до великого вікна та помічаю як якась фігура побігла геть.

Виходжу на балкон і ... нікого. На телефон приходить нове повідомлення.

"Гарного семестру, Аддамс".

Мені подобається мати таємничого сталкера, і коли він заходить за межі особистого простору стає цікавіше. На протязі трьох тижнів незнайомець був не активним, відправляв декілька фото, але на цьому все.

Здається цей семестр буде не менше подій і загадок ніж в минулому.

🤍Наступний розділ вийде як тільки набереться 20 зірочок і 5 коментарів🤍