Wednesday: чорні пейзажі

Розділ 9

Документи. Секретно

Через хвилин десять, ми вилазимо біля ферми, Ксав'є весело прощається з водієм. Чекаю Торпа на місці, вже встигнувши трохи відійти від грузовика. Як тільки він підходить за метр до мене хапаю його за комір, ставлю ногу позаду нього, штовхаю корпус. Він падає на невеличку гору зі снігу на узбіччі. Присідаю біля нього й кажу:

- Що це було?

- Я лиш намагався втримати тебе. Це звичайна турбота. Ми ж друзі.

- Мій друг знав би яке бридке для мене піклування.

Різко піднімаюсь на ноги й відчуваю колючу біль в забинтованій нозі, жмурюсь, переносячи вагу на іншу кінцівку.

- Венздей, все гаразд? - Лежачий спирається на один лікоть.

Кидаю на юнака насуплений погляд, розвертаюсь та повільно йду вперед, розходжуючись, далі прискорюють не відчуваючи дискомфорту.

Зовсім скоро ми добираємося до поліцейського відділку. Я хочу знайти інформацію про Мікарда Дікорса. В цьому будинку зберігаються відомості про всіх мешканців містечка, їх небагато, тому колись шериф вніс корисну зміну в політику цього місця.

Була тут малою. Мене затримали за бійку з хлопцями, в той день коли вони без жалю розчавили мого скорпіона. На вдачу, пам'ятаю де розташований кабінет з досьє усіх мешканців. Швидше буде зайти через чорний вхід.

Ми обходимо споруду. Паркану немає, тому тихо зайти в прості дерев'яні двері вдається легко. Разом з хлопцем потрапляємо в невеличку пусту кімнату, переді мною ще одні двері. Хапаюсь за рукоятку, чуючи над вухом хриплий шепіт:

- Венздей, я боюсь. Що буде коли нас застукають?

- Зберись.

- Дякую. Заспокоїла.

- Ти сам поплівся за мною. Тож стули пельку і йди тихо.

Тягну на себе ручку, визираючи в довгий коридор. Схоже всі тільки збираються, тож зможу знайти потрібне.

- А якщо тут камери? Ми навіть не в масках.

- В цього відділку немає камер.

- Звідки знаєш?

- Була тут. На перебудову цього антикваріату мер не планував виділяти кошти, тому й на камери ніхто не розкошелиться. Впевнена в цьому.