Wednesday: чорні пейзажі

Розділ 20

Друге - ключ

 Просинаюсь від того, що мене кличуть. Спочатку не розумію, але розвернувшись до Ксав'є бачу як він стискає закритий блокнот. Його брови вигнуті, а лоб блистить. Вилізши із спального мішка, навприсядки підповзаю до нього та починаю його трусити, прибираю коричневий скетчбук на свої коліна. Торп лиш розвертається і в моїй голові минає думка, що йому сниться ведіння, що намалював учора.

Розгортаю альбом на сторінці із закладкою-олівцем й дивлюсь на чорний пейзаж. Між голих стовбурів дерев, на чорній траві стоїть дівчина з блідим не зафарбованим обличчям. Вона повернута до мене корпусом і дуже схожа зі мною. Дві чорні коси торкаються сірої кофти, очі такі ж чорні, ніби вугілля. Знову чую як мене кличе хлопець.

Сильніше штовхаю його і він просинається, злякано відкриває очі та дивиться на мене.

- Що ти бачив?

Хлопець нічого не відповідає, тільки відриває спину від спального мішка й обіймає мене, сильно, так що падаю на коліна і впираюсь в його ногу. Він притискає мене дужче, а потім через хвилину відсторонюється. Ніяково підводжусь. Ксав'є дивиться на мене знизу в гору.

- Мені снився звір... Страшний і великий, по розмірам з ведмедя. Ти бігала йому на зустріч... а потім я прокинувся.

- Збирайся швидше, поїмо й одразу підемо. Сьогодні останній день і треба ще знайти ключ.

Снідали ми в тиші, сонце тільки починало вставати, але спати не хотілось.

Збираємо намет, беремо речі та рушаємо за картою.

Сонце сяє між тонкими гілками дерев. В далині побачимо будиночок. На мапі червона цятка засвітилась яскравіше, а потім увесь шлях здуває з білого паперу.

Ксав'є перший побіг до сараю. Хатина схожа на домівку Юджина, що між бджіл. Наблизившись до об'єкту лунає скрип чорного флюгера у вигляді ворона.

Торп взявся за кільце по центру дверей та тричі постукав, однак ніхто не відчинив. Піднявшись по сходах де-не-де із зеленим мохом, проходжу до маленького квадратного вікна й зазирнувши бачу стіл посеред пустої кімнати, а на ньому три великі ключа. Хлопець намагається відчинити прохід штовхаючи двері вперед назад.

- Можливо, двері зачаровані? Замка немає.

- Є. Ось.

Художник показує на верх металевого кільця, там був зовсім невеликий отвір.

- Тепер потрібен ключ.

- І де його взяти? Мапа нас не привела до нього, та ще й розвіялась...

- Зазвичай люди ховають ключик в найбанальнішому місці, отже... - опускаю погляд на килимок, на якому стоїть Торп.

Прослідкувавши куди я дивлюсь, хлопець одразу відкинув сірий матеріал з надписом "Ласкаво просимо" вбік та підняв крихітний ключ. Ксав'є встромляє та прокручує предмет. Двері відчиняються.

- Твоя сім'я завжди тримає ключик під килимками?

- Ні, - неемоційно відповідаю, смикнувши правою бровою. - Навколо нашого особняка настільки страшно, що люди не сміють сунуться до нас, а якщо хтось і заявиться їх налякає сам будинок.

Проходжу в кімнату. Перед собою стіл, хапаю золотий ключ, розміром з стопу. Розвертаюсь, вже збираючись брати хлопця й бігти на фініш, але мене зупиняє його погляд позаду мене. Розвертаюсь. Срібний та бронзовий ключі зникають зі столу.

- Цей будинок, разом із шляхом перешкод, в кожного індивідуальний, втім змагання однакові.

- Це пояснює чому ми не зустріли жодну пару, як тільки відійшли в глиб лісу.

- Треба швидко дістатись до скрині.

- Можна й не швидко, золото в нас.

- Ксав'є, це магія і карета може перетворитись в гарбуз. Біжимо.

Ступивши крок до виходу перед нами зачиняються двері, гучно грюкнувши, на підлогу падає мох. По дерев'яній поверхні вимальовуються літери, складаючи загадку.

"Втікає із рук, коли з легкістю видихаєш,

хоч з друзями ти на початку, та тільки дістанеться одному,

біжи поки не пізно, бо вкраде з під носу в тебе її інший,

але пройшовши вогонь потім в злато пірнаєш."

Прочитавши Ксав'є замовкає, вирячившись на золотий напис.

- "Втікає із рук, коли з легкістю видихаєш...". Це щось абстрактне.

- "Хоч з друзями ти на початку, та тільки дістанеться одному...", - читає вже хлопець.

- Є старт і фінал, так як наш шлях. Друзі - це команди.

- "Біжи поки не пізно, бо вкраде з під носу в тебе її інший, але пройшовши вогонь потім в злато пірнаєш", - продовжує Торп.

- В злато пірнаєш... Купаєшся в славі, а вогонь це пройдені перешкоди.

- Інший - це суперник... - допомагає хлопець. - А вкраде... перемогу.

Двері зі скрипом відкриваються, даючи побачити місце де ми знайшли перший прапорець. Вибігаємо з будинку й образу чуємо гучне ревіння.

Ось вона - жива перешкода.

🤍Як вам кінець? Наступний розділ буде завтра. Поставте зірку, якщо сподобався епізод🤍