Wednesday: чорні пейзажі

Розділ 18

Перше - прапорці

На старті стоїть десятки пар. Всі в приталених утеплених костюмах з рюкзаками на спинах, так само як і я з Ксав'є.

- Дорогі учні, вітаю вас на змаганнях "Скрині бажань". Скажу декілька слів перед початком.

Ох і полюбляє директриса кожен раз в новому брані красувати. Жінка в коричневому пальті з беретом в тон верхньому одягу і в високих чорних чоботах, лагідно мовить далі широко посміхаючись. Педагог стоїть з правого боку від старту на підняті, позаду розміщені трибуни в чотири ряди, кожна вища за іншу.

- Дуже рада, що в школі мене добре прийняли і не було осуду й порівнянь з попереднім директором. Тож ці змагання мій презент для вас і я щиро вірю в удачу всіх. Змагання складається з трьох етапів: перший - знаходження прапорців з загадкою; другий - пошук ключа для скринь позаду мене; третій - повернення на фініш з небезпекою. Попереджаю, що перший етап найпростіший і якщо хтось боїться невідомості можете не приймати участь, але пам'ятайте, що після відправки учасників в ліс, всі присутні йдуть на уроки.

Роздивляюсь п'ять скринь позаду директриси. Золота, срібна, бронзова та дві металеві.

- Пам'ятайте, що усе у вашій сумці працює на вас і може бути розгадкою проблеми, - коротка пауза. - Зараз Онора Арболь роздасть вам зачаровані компаси, які відведуть вас до кожного прапорці на якому буде загадка. Цей предмет веде кожну пару до бажаного об'єкта, але тільки на території першого етапу.

Вишукувавшись в кілька рядів вчителька ботаніки почала крокувати до кожної пари зупиняючись на мить. Педагог постає перед нами і я занурюю руку в невеличкий мішечок, з глибоким дном, що з'їдає руку до ліктя. Нарешті дістаю темний компас, а вчителька відходить. Суну малу річ в карман чорної спортивної куртки. Від натовпу відступає сувора жінка і лунає голос Маррони Омбреро:

- Сподіваюсь усі учасники будуть чесними до своїх друзів-суперників. Нехай почнеться гра! - рука в білій рукавичці піднімає малого пістолета і вистрілює від чого сама ж лякається трохи зігнувши ноги, одночасно притиснувши ліву долоню до грудей.

Всі учасники швидко стартують. Виймаю з карману компас і даю його Ксав'є, хочу цим жестом згладити напругу між нами.

- Веди.

- Як великодушно, - неемоційно лунає на ліве вухо.

Хлопець все ж бере направляючу дрібницю ледь проводячи по моїй долоні пальцем, втім цього вистачає для мурах по спині. Художник відкриває коробку, розчаровано видихає та передає предмет мені.