— І ви вважаєте, що я не в курсі? — усміхнувся вожатий. Хотів сказати щось ще, але обернувся, помітивши, що балагур Бджолкін якось занадто підозріло копошиться під ковдрою.
Юрко тим часом слухав Олежку напівху, а сам думав, що Володю треба визволяти і будь-що треба з'явитися на сьогоднішню дискотеку з ним. По-перше, Ксюшин борг, а борг платежем червоний, по-друге, сам Юрка сьогодні був «красивий»: одягнув найкращі — вони ж єдині, — джинси та улюблену коричневу футболку-поло — ГДР-івську — дядько навесні привіз. Може, й даремно він так убрався? Як Ксюша його обізвала — «лякалом парнокопитним»? Ось треба було так і прийти, хай ця зміюка лякала і цілує!
Олежка зашушукав про нігті в пирозі, Володя стягнув з Пчелкина ковдру, переможно прокричавши:
- Ага! Рогатка! Так от хто плафон кокнув!
Юрко повернувся думками до насущного: Що зробити, щоб витягти Володю? Укласти малечу. Як укласти малечу?
Хвилини не минулося, а рішення вже з'явилося.
— А знаєте, чому Володя не розказує страшилок? Щоб ви краще спали. І правильно, адже Володя точно знає, що відбувається з тими, хто не спить після відбою…
- Що? — витріщив очі Саня.
- Щось погане? — завмер наполовину якийсь кучерявий хлопчик.
— Щось спокійне? — злякався Олежка.
— Я більше не буду, — канув Бджолкін, — будь ласка, не забирай рогатку.
- Мамочки! — почувся тонкий дівчачий голосок із-за дверей.
Володя відразу кинувся до виходу ловити порушницю і вести її до спальні дівчаток. По стогін Пчолкіна Юрко здогадався, що суворий вожатий прихопив рогатку з собою.
Юрко вмостився на вільне ліжко й склав серйозну міну:
- Зараз я вам розкрию великий секрет. Тільки нікому ні слова, про це категорично забороняється розповідати Жовтень - ви нібито маленькі ще. Так що мені ух як вуха надеруть, якщо впізнають… — його перебив безладний хор, що палко дає клятву не видавати оповідача. Юрко прокашлявся, надав голосу жахливий тон і почав: — Вночі табором ходить справжній привид! Давним-давно, ще Великої Жовтневої революції, неподалік стояло панське маєток, а ньому жили молоді граф з графинею. Як то кажуть, жили — не тужили, хоч і одружувалися за розрахунком…
— Юло, а за ласкою — це як?
