Юрко тільки агакнув і помчав у бік площі — туди, де колони піонерів під керівництвом фізруків і вожатих розходилися в різні боки — дві команди, кожна на свою локацію.
Але, уникнувши товариства Володі, Юрко не зміг уникнути власних думок, які так чи інакше його переслідували. Він не міг не думати про все, що сталося, про свої реакції. Він не міг не думати про Володю. Так виходило, що навіть якщо Юрко намагався не згадувати про ранковий конфуз, все одно міркував про щось, що так чи інакше стосувалося Володі. Наприклад, про те, як він там, чи справляється з малечею у штабі. І ще про те, що обіцяв увечері прийти до них у наметовий табір із хлопцями. А потім — про вчорашню сварку, про розмову. Яким винним Володя учора виглядав там, біля сітки корту! І таким щирим, що тепер Юрко докоряв собі! Як він міг засумніватися у ньому? Як тільки міг — хай подумки — назвати його брехуном і не повірити в щирість його дружби?
А думки про дружбу так чи інакше повертали Юркові до думок про те, що трапилося на зарядці і пізніше — у корпусі. Щирість дружби… А сам Юрко щирий? І якщо так, то чому так злякався випадкового дотику?
Те, що це був зовсім не переляк, Юрко зовсім, ну ось зовсім, не хотів визнавати.
За цими тяжкими думками найцікавіша дія, одна з найдовгоочікуваніших і найважливіших подій у піонертаборі — Зарниця, пройшла як у тумані і запам'яталася лише уривками.
Юрко намагався зосередитись, але нічого не виходило. Він сердився: «Скільки можна думати про сторонні речі! Зберися ганчірко! — І одразу ж кидався виправдовуватися: — Ну як це про «сторонніх»? Хіба Володя – сторонній? Ні, він дуже… дуже…» — Але так і не міг підібрати точного визначення того, наскільки й у чому Володя для нього є «дуже».
Іра Петрівна дозволила йому бути розвідником і навіть зраділа Юркиному прагненню, переконана, що він обов'язково розкриє диспозицію ворожої бази. Юркіна команда розташувалася на відведеній для них території. У компанії Ваньки та Михи Юрка заходився ставити намет, як його приголомшили абсолютно безрадісною новиною — Маша напросилася у розвідку з ним. Просилася вона довго, пхикаючи і заламуючи руки — Іра не хотіла залишати їх наодинці, але таки здалася і відпустила. Застібаючи гімнастерку, Юрко поглядав на них скоса і ставив лише одне питання — на біса, питається, Маші треба бути з ним у парі?
