— Ти уявляєш, Юре, півгодини це питання обговорювали всім вожатським складом, ледве вмовив. Ольга Леонідівна погодилася не відразу, але взагалі було видно, що вона не особливо проти — коли вона проти, грім гримить у ясному небі, — але запитала думку старшого вожатого і для проформи інших. Вони покидали, мовляв, теж згодні, і не дивно — їм не байдуже, мені ж текст переписувати? Тут втрутилася Ірина і як давай нести якусь нісенітницю, мовляв, навпаки, публічний виступ піде Олежі на користь, нібито він простимулює його до того, щоб старанніше займатися логопедом! Я ледве з стільця не впав — це ж маячня та маячня для Олежки небезпечна! І добре б вона дійсно так вважала, добре б про нього дбала, але це не так. Вона мені палиці в колеса ставить!
Володя досі не міг з нею помиритись. Він кілька разів намагався вибачитися, але Іра, не даючи йому довести, закінчувала розмову. Володя засмучувався і не раз сумно зізнавався Юркові, що розлад з Ірою його дуже хвилює. А на планерці, що б там не говорила Ірина, Ольга Леонідівна виявилася більш чуйною до проблеми Олежі і таки вирішила Володі.
- Правда?! Можна офіційно не спати? — Юрко не міг повірити.
Вони, як завжди, сиділи на дитячому майданчику. Юрко від радості вдарив ногою по землі і закрутив карусель. Пушинки кульбаб до того моменту ширяли над землею, лише зрідка піднімалися вище коліна і лізли в ніс. Тепер, розтривожені вітром, вони заметалися в повітрі шаленим роєм.
Разом, начебто по команді, хлопці вдарили ногами в землю і зупинилися. Пушинка потрапила Юркові в горло, він закашлявся і, засліплений сльозами, що виступили, дурно ляскаючи очима, зазирнувся навколо і вразився красі цього місця. Він начебто вперше його побачив. На землі білими поламаними парасольками кружляли і ліниво осідали на траву кульбаби. Парасольки на землі, і в небі теж ширяли парасольки — неподалік від табору був аеродром. Над «Ластівкою» щодня пролітали білі літаки, з них стрибали білі десантники, розкривали білі парашути та опускалися донизу, вчилися приземлятися. Виглядало це неможливо красиво. І як Юрко не помічав цього раніше?
Придивившись, він зрозумів, що в цьому місці все красиво і Володя дуже гарний. Особливо сьогодні, зараз, коли повідомив цю чудову новину і раптом, радісний, розпатланий і рум'яний, засміявся так заразливо, що й Юрко зареготав. Він ніколи не бачив Володю таким щасливим. Юрко, мабуть, і сам ніколи не був так несвідомо щасливий — йому дозволили йти з тихої години, а це означає, що тепер вони можуть бути разом скільки завгодно часу. І з того часу кожну вільну хвилину вони витрачали на переписування сценарію — треба було якнайшвидше його закінчити і віддати вчити Олежці.
