Поясни, це просто неправильно, чи неможливо, чи, можливо, це несправжнє?
— Чорт забирай, Юро!
— Ну Володь… ти мені друг чи як?
— Друже, звісно, — Володя почервонів і відвернувся.
- Тоді скажи... Є ось як завжди - тут все ясно. — Юрко схвильовано заторохтів. — Але там на кількох фотографіях показували, як він її не туди… розумієш, а на те місце… ну, на якому сидять!
- У стілець? — Володя начебто пожартував, але обличчя його було не просто серйозним, а злим.
- Ну припини! Я тільки знати хочу, так робити взагалі можливо чи ні?
- "Перестань"? — отруйно передражнив його Володя. — Юра, ти перегинаєш палицю. Все, закриваємо тему! Ще слово, і я піду, і Олежка «плизуватиме до болі з вологою», і я скажу йому, що все через тебе!
Розмова перервалася гірником, що сповіщає, що тихий час скінчився.
— Тобі ж і так треба йти… — ображено пробубнив Юрка.
***
На полуденку, наполовину слухаючи збуджену балаканину про майбутню Зарницю, Юрко мучився лише однією справою — шкодував про те, що став питати Володю про таке. Володя навіть не дивився в його бік, а якщо його погляд випадково падав на Юрчин кут їдальні, вираз обличчя вожатого змінювався з серйозного на гидливий. Чи Юркові здавалося? Все йому щось та здається — наприклад, що вони з Володею стали справжніми, справді близькими друзями. Але тепер його реакція, лід у звичайному теплому голосі довели, що між ними могло бути все що завгодно, тільки не дружба. Дивна туга охопила Юрку. Вони начебто не сварилися навіть. Так, посварилися, яка нісенітниця. Нісенітниця, а Юрці боляче й соромно тепер.
Задумливий і сумний, він вирушив на репетицію, по дорозі посипаючи голову попелом: Сам винен. Ось дурень! З такими питаннями до комсомольця. І не просто до комсомольця, а до такого оранжерейного, як він. Та й навіщо? Краще б спитав у хлопців із двору. Вони, може, й обсміяли б, але їм хоч би було цікаво!» Нехай Юрко говорив про таке , але ця тема насамперед дуже особиста, а отже, він ділився з Володею своїм особистим, вірніше, намагався поділитися. Але куди вже йому, Конєву, звичайнісінькому дурню, що спілкується з усякими хуліганами, до такої еліти, як Володя? Ось він його і відштовхнув, і присоромив, а потім, як контрольним, добився цим поглядом. Не цілився, а влучив, Юркові аж хитнуло.
