Раптом позаду пролунав тихий, але виразний шурхіт. Визначивши, звідки йде звук, Юрко напружився. У кущах, що росли за кілька метрів від нього, шарудів якийсь звір! Згадавши, що в цьому лісі диких звірів уже давно не водиться, він миттю здогадався, що за тварина планує нічний набіг на табір, і, нікому нічого не сказавши, навшпиньки підкрався до куща.
Тихий-тихий писк пролунав звідкись знизу праворуч, Юрко спантеличено придивився до куща. Жухле торішнє листя, що вкриває землю, заворушилося... Серце пішло в п'яти, а по загривку пробіг табун холодних мурашок: «А раптом там змії?!» — подумав Юрко з жахом, і час наче зупинився. Повільно, намагаючись не робити зайвих рухів, він ступив від куща назад.
Юрко бачив цих чарівних плазунів не раз і чудово знав, що наближатися до них ні в якому разі не слід. Знав, що вдень гадюки, як створіння холоднокровні, люблять погріти тільце під сонячним промінням, але знав ще й що липень для них період плодючості, так що клубитися в гніздах вони теж люблять. У пам'яті швидко заскакали фрази з уроків ОБЖ та біології, що гадюка як заводний механізм: чим ближче ти до неї підходиш, тим у щільніші кільця вона згортається. А потім вона як пружина: стрибає та кусає. Чим ближче укус до голови — тим небезпечніший.
А Юрко, дурень, сміливо поліз у кущі серед ночі, про зміїв навіть не згадавши і нікому нічого не сказавши. Збираючись крикнути вожатим, що, можливо, нарвався на зміїне гніздо, він уже встиг попрощатися з життям і приготувався до того, що на нього зараз кинеться розлючена гадюка, як тут бурий кленовий лист підвівся і звідти з'явився… ніс-ґудзичок. А потім почулося тихе «Фи-фи-фи-фир».
- Їжак! — з полегшенням зітхнув Юрко, коли з листя з'явилися й колючки. Все-таки правду кажуть, що перша думка завжди найправильніша, а в першу чергу Юрко подумав саме про їжу. Їжак теж думав про Юрка — його маленькі очі-намистинки уважно спостерігали за ним з-під куща.
Присівши навпочіпки і витягнувши руки, Юрко приготувався його схопити. Але звір, всупереч очікуванням, не втік. Навпаки, він вийшов до нього і уткнувся цікавим носом у кросівки. Після такого привітання Юрко просто не міг залишити його — такого милого та сміливого, під кущем. Непроханого гостя напевно треба було показати дітям! Хмикнувши, він зняв куртку, загорнув у неї нового знайомого і відніс до багаття.
Їжак справив справжній фурор як серед першого, так і серед п'ятого загону. Не дослухавши Іру, хлопці повскакували зі своїх місць і скупчилися навколо Юрка купкою. Відібрали їжака, почали передавати з рук до рук, намагалися тисати й гладити. Розчулюючись над тим, як смішно пирхає, охрестили Фир-фиром. Ніхто навіть сам Фир-фир не заперечував проти цього імені.
