— Не лайся, — наказав Володя швидше за звичкою, ніж серйозно.
Юрко проігнорував.
— Ну, я й поліз. Там висота плева — раз підтягнутися і готово, дістати дістати. Тут мене й застукали.
- А хіба ця дівчинка не розповіла, як усе було?
- Розповіла, але хто її послухає? "Треба було Олександра Олександровича попросити". Просила вона цього Санича.
— Ну, а що в результаті?
— Дістав я цю тарілку, повернув. Анечка вся сяє, дякує, але Конєв-то все одно бешкетник і шпана.
- Гаразд, тут ти виправданий. А через дірку в паркані ти навіщо лазиш?
— За куривом, — Юрко навіть не встиг подумати, випалив як на духу.
— Ти ще й куриш? — шаленів Володя.
- Я? Та ні. Я так спробувати. Більше не буду! — злукавив він і від гріха змінив тему. — А хто тобі сказав про дірку? Я думав, про лаз не знає ніхто!
- Всі знають. І не просто знають, а вже заклали.
— Пф… ну й нехай заклали, ніби я інших ходів не знаю.
Володя пожвавішав:
- Ще є? Які де?
- Не скажу.
- Будь ласка скажи! Юре, а якщо про це мої бідолахи дізнаються? Адже втечуть!
— Не впізнають. І тим більше не втечуть, це далеко, і через зростання їм не перебратися. — запевнив Юрка, але, почувши нервове сопіння Володи, для його спокою додав: — Зуб даю, не втечуть!
— Юра, якщо щось трапиться… мені так усиплють, мало не здасться!
Юрко задумливо поколупав комариний укус на лікті.
— Ти нікому не розповідай, гаразд? Про лаз. І про курево також.
— Не скажу, як лаз покажеш. Я мушу сам переконатися, що через нього не можна пробратися. І що там безпечно.
— Це брід, — здався Юрко. — Досить панікувати. Вони ж у тебе не ненормальні, щоби річку переходити, де їм води по шию. — Володя безперечно хмикнув, а Юрко згадав. — Скажи краще, що розповідати їм завтра? Дітям твоїм. Я ж обіцяв.
- Придумай. Ти так спритно цю історію забахав, придумаєш і іншу.
- Легко сказати! З брошкою в мене натхнення було, а тепер все, тю-тю. Що б таке збагнути? Може, про маніяка?
