25

105 14 1
                                    

- Що це було? - зашипів я, коли ми відійшли подалі.

- Вибач бро, просто не люблю блондинок.  А ця мене уже як 2 тижні переслідує. 

Я хмикнув і ми пішли на касу. Я мав гроші на продукти, як не як, поки, що господарем в дома був я. Грейс був дуже задоволений своїми желейками. Мені здавалося чи мафія могла б уже давно це спробувати?  Тільки Морт бачив це вперше. Ми сіли на мотоцикл й рушили до мене додому. Я пообіцяв шатенку, що більше ніколи не буду згадувати цей не приємний інцидент. Морт багато чого мені понарозсказував.  І це було цікавіше ніж щось на уроках.

- До речі, ти вмієш готувати? - спитав він, коли ми зупинились коло мого дому.

- Звичайно, я ж готую не лише для себе, а й для своєї сестри.

- Сестри? У тебе є сестра?

- Звичайно, тільки не така зла як твоя.

Раптом шатен став серйознішим, сказав.

- Не говори так. У неї було складне дитинство. Спершу матір померла, ми не признавали, відчувала себе чужою, батько ігнорив, інші знущались. От вона й стала такою. Я пам'ятаю як вона заздрила всім дітям, що у них є матері.

- Не зрозумів? - здивувався я. - Хіба ви не .... 

- Ні, я ж тобі говорив, я зведений, від іншої матері. Але знаєш, я розумію той біль, що вона відчувала. Вона ж тоді була такою малою дівчинкою, самою і поруч нікого не було. Я знаю як це. - перебив мене Грейс Морт й зайшов за мною, у будинок. - А так,  то я впевнений, що це все через батька. Він її привчив до вбивств. Що всю силу  та агресію треба виливати на непотрібних, у світі людей. О-о-о-о, а тут цікавенько.

Мій дім, не виглядав, як величезний, багатий замок, але Грейса він зацікавив. Той ходив та із  "нічогенько" розглядав усе. Тут було шість кімнат, не рахуючи вбиральні: моя, сестри, мами, вітальня, кухня і гостьова. Будинок не був таким багатим, але зате затишним.  Цей дім, я б ніколи в житті не хотів продавати, тому, що це дім моєї мами. Мамине, улюблене місце.

Ми переїхали сюди коли мені було 5-7 років. Я детально не пам'ятаю, як і через, що я тут опинився. Але пам'ятаю, що після цього випадку, мама довго плакала.  І одна людина зникла з нашого життя. Я не міг  згадати хто і ці дивні відчуття, паузи, які не змогли скласти картину. Я був малим, розумів, що трапилось щось серйозне. Але питати не збирався. Подеколи, сидячи коло батареї,  мама розповідала нам із сестрою, що коли була у меншому віці, хотіла щоб її хатина була створена із квітів. Ми малі, не розуміючи, що  б це мало означати, понаробляли паперових квіточок й почали обліплювати геть усе, від підлоги до стелі. Але коли я став старшим, зрозумів, що мама хотіла обсадити нашу хатину різними квіточками, які вона так любила.

Любов  міс мафіозіWhere stories live. Discover now