Любов міс мафіозі

70

- Але ж ти була дитиною, права?

-Ну... 10-11 років, то це так. Але вже тоді я знала як принижувати та руйнувати людей психологічно. Я просто хотіла помститися. - вона відвела очі в бік. - Одного разу, коли я вже була на половині того, щоб привикнути до цих випробувань, один із підданих батька вирішив жартома настрашити мене: підійти і-за спини та прикинутися ,що душить. Тоді я дуже перелякалась , у мене почалась панічна атака, почав підніматися жар,це було моїм кошмаром. Я тікала від кожного доторку, що подавали мені люди. Я почувалась наче в пастці. Моя родина не могла торкатися мене.

- А Молодша Мафія?

- Хах, ні , Молодша Мафія - це мій дім. Тільки з ними, я можу почуватися комфортно. - всміхнулась шатенка. - Їхні доторки людські та дружні для мене. Вони для мене як сім'я.

 - То ось чому ти так виглядала коли Веспер торкався тебе своїми руками. - я прикусив ніготь між зубами. - І я теж... вибач... вибач мене. - я підняв на неї очі, та погляну вічі. Вона посміхалася.

 - З тобою це інше, Карнере.

- Що? Як це?- Я не відчуваю нічого.- Чому?

- Не знаю. Можливо це через те, що ти на самому початку боявся мене, боявся торкатися. А мені було просто в насолоду спостерігати за твоєю реакцією, коли ти ненароком торкнувся мене. Я хотіла спеціально зачіпати тебе. І тоді зрозуміла , що уже привикла і діється щось дивне.

     Я замовк , вигляд у мене був серйозний, а от в середині мене бунтували емоції. 

- Деймі, це якось дивно. - промимрив я. І тут, дівчина зіскочила із бетонного огорожу та підійшла до мене.

- Ось, торкнися мене. - вона протягнула мені руку і я з легким збентеженням провів пальцями по її руці.- Сміливіше, Карнере. - я знав її руку і відчув як мурашки пройшлися по шкірі. Вона дивилась на мене та посміхалася. 

Але раптом, дівчина потягнула мене на себе та обняла. Я відчув лише легке тріпотіння в низу живота. На цей раз, вона сама захотіла торкнутися мене. В мене було відчуття наче я здобув найкращий скарб світу. Мої руки зімкнулися на її талії . Вона створена не для Марчело, а для мене. Саме про це я думав в той момент. Я почув тихе хихотіння,в себе на грудях та опустив погляд на неї.

- Бачив би ти своє лице, Карнере. - дівчина відійшла від мене на паро кроків і я відчув пустоти, мені хотілося продовжити це.

- Думаю, ти виграла паро плиток м'ятного шоколаду.- вигукнула я і Деймі задоволено взяла свій приз

. - Тобі Грейс виписує. - дівчина кинула на мій погляд і я прикусив нижню губу. Я звичайно любив читати Мортові повідомлення, але зараз вони руйнували такий момент.

- Він в тебе, в дома . - мовила дівчина та поглянула на мене та телефон у моїх руках.

- Так, як вгадала?- Що будеш робити?

- Залишу їх з Даєю на єдині. Нічого приїжджати коли мене нема. - промовив я та закинув скітелс в рот, додав. - Ну,що? Продовжимо гру?

Дейміара задоволено всміхнувся мені і ми продовжили гру. Пройшло паро годин, було майже темно і у нас ще досі була нічия. Коли місіс Морт пішла начеб- то "проводити" мене, а насправді це я намагався потягнути час, ми дійшли до мого дому,де був припаркований мотоцикл і спершись на нього стояв..

- Серйозно? - вигукнув Грейс,який паро секунд тому дивився у телефон . - Ти не бачив моїх повідомлень?

- А повинен?

- Бе-бе-бе старий дід. -перекривляв мене Морт. 

- А ти, що тут робиш? -на цей раз він звернувся до сестри. Але та використала свій трюк, що й з Марчело, розтерла середнім пальцем шию та проігнорувала брата.

- Ей! Я здається до тебе зара говорю. 

- Гарно погуляли, Карнере. Якщо побачиш мого брати, перекажи йому, щоб він перестав поводити себе як бовдур. - мовила вона.

- Вона сказала....

- Я все чудово чув. Загалом, це привикається. Я тут з новинами.

- Здивуй .

- Я хочу, щоб ти Джуліане, прийшов до мене, в гості. Це запрошення, самим мною. -єхидно протягнув Морт, зиркаючи на сестру.

- Ти цього не зробиш! - рикнула вона на нього.

- О-о-о як ти до мене заговорила. - протягнув шатен.

- В дома поговоримо. -зашипіла дівчина , вихопила з рук ключі від мотоцикла , одягла шлем на голову, помахала мені на прощання та надавила на газ.

- Навіжена. - буркнув Морт і тоді промовив до мене. - Ну, що? По чайку?