Любов міс мафіозі

28

Мій день починався по - звичному: приготування їжі, літання по всій кімнаті в пошуках речей,  звичайно, що я не забув збудити Даю і добряче на неї накричати, через те, що сьогодні будити нас, повинна була саме вона. Але це не мало великого значення, тому , що  сестричка поглянула б  на годинник та й заволала на мене у відповідь. Тому, що її школа знаходиться геть близенько і вона могла б за 15 хвилин туди дійти, враховуючи повільну ходьбу та балакання із подружками.

Я геть вчасно забіг у автобус та полегшено видихнув.

- "Встиг!" - подумки зрадів я. Та моя радість не була довгою, тому, що я в руках побачив свій телефон. Для іншої людини це було б яке полегшення, але не для мене. Але, що вже поробиш. Я сів позаду  двох дівчат, що голосно  розмовляли про якийсь там гурт. Цей галас мені заважав і я із незадоволеним виразом втупився у вікно. Якби хтось із людей, побачили мене ближче, то неодмінно подумали, що це сидить якийсь буль-дог чи монстр в окулярах.

Автобус їхав досить швидко, чи мені так здавалося? Не встигав я задивитися на якийсь, гарний будинок, то й же одразу тікав з поля зору. Ще паро хвилин і мене б точно знудило. Я  в останній раз поглянув у вікно, й нарешті помітив,  у, що я вдягнутий. На щастя, це була біла сорочка й зверху кремова, вовняна жилетка, під неї, я сховав нашу, шкільну краватку. Сьогодні мало б бути тепло, обіцяли навіть сонце. А тепла погода мене завжди тішила.

- Хей!  Привіт. - до мене обернулась одна із подруг, що говорили про якийсь гурт. - Ми тут споримо з подругою хто кращий. Можеш нас розрадити?

Я вигнув брову. Що це за жарт? Я ж навіть групи тої не знаю.

- Цей з права. - тицьнув я у кого попало.

- А я говорила! - вигукнула друга подруга. - Дякую.

Я так і не зрозумів, що щойно сталося, але задоволений тим, що від мене відстали, усміхнувся, поглянув у вікно. Вийшов з автобусу, я здається самий перший, ті самі електричні ворота, які уже на диво були відкритті, те саме подвір'я, на яке заїджали машини.

І тут я помітив дещо дивне. Зрання уже на подвір'ї стовбчились дівчата, навкруг якихось учнів. Це мене здивувало тому, що ті Популярні ще досі стоять. Я знизив плечима й почав йти сходинами в гору.

- Ей очкарик! - почулося мені, але я не зважаючи йшов далі, тому, що Господи на світі багато людей в окулярах, не факт, що зверталися саме до мене.