Тільки Він і Вона: у Всесвіті Жорстокості

Частина • 11

  Я згадала, як ще в ранньому дитинстві випадково прочитала думки Пірса.Я бачила його спогади, бажання, відчуття настрій.Напевне, це більш розвинута здатність телепату.До прикладу, я можу повністю залізти в голову до людини і побачити все, що тільки хочу.Я думала, що це просто, їх називають «хибні спогади» це коли людина памʼятає те чого апріорі не було.Я списала на дитячу, бурну фантазію і навіть не замислювалась.Я не можу зараз контролювати ті здібності, тобто їх взагалі немає.
 
  Я не знаю точно скільки я проведу тут часу день, два, декілька годин.Я досі сиджу в цьому довбаному кріслі стікаючи кровʼю.Рамлоу час від часу приходить до мене й бʼє до втрати свідомості.Мене приводять в норму стаканом холодної води, а потім знову йдуть.Так повторюється вже декілька разів.По одному й тому самому сценарію.
  Весь мій одяг мокрий й брудний, я тремчу від синців, ран та холодної води.В мене німіють пальці й крутиться голова.
  В цей раз в кімнату заходить вже не Рамлоу й мені не стає від цього легше.Він може тримати мене тут місяць або навіть рік.
  Чоловік не високого росту, середньої статури з блідим, як мрамор лицем, сивим волоссям і великою кількістю зморшок.
  Він підходить до мене, відкриваючи маленьку чорну валізу.Я не дивлюсь в його сторону не хочу бачити, що він зараз буде робити.Він дістає шприц й водить мені в вену.Набираючи кров — це відбувається вічність.Й він нарешті закінчує.

— Для чого це? — я видавлюю з себе останні слова, мій голос хрипить.Я шепочу, дуже тихо шепочу і прокашлююсь.Мені хочеться пити і їсти.Він нічого не відповідає, вони всі тут наче роботи.Якісь ходячі трупи, вони не показують ніяких емоцій, просто роблять те що їм наказали.Я впізнаю в кожному з них Барнса, який так само поводився.
  Я чекаю його, чекаю й не перестаю чекати.Кожного разу коли відкриваються двері я благаю, щоб це був він, щоб він нарешті забрав мене звідси.
  Я більше не зможу витримати, в мене висохли вже всі сльози, а крові в тілі здається вже просто немає.Я навіть не уявляю як я зараз виглядаю, які шрами або рани в мене на тілі.
  Чи може я вже померла й це пекло, про яке так буро всі розповідають.Навпене я жила дуже погано, раз сам Бог вирішив мене так покарати.
  Можливо це просто сон, да я зараз же проснусь, тільки от нічого не виходить.Це сама справжня реальність яка не нає.
  Він просто йде мовчки ступаючи по холодній підлозі кімнати.Я вже сходжу з розуму.
  В кімнату заходить Рамлоу і коротко киває двом охоронцям, вони підходять до мене, так само беземоційно і відкріпляють мої ноги і руки.Надіятись що він мене відпустить — марна трата часу, його не так легко позбутись, нажаль я зрозуміла це дуже пізно.
Один з них піднімає мене й ставить на ноги, я не тримаюсь на них.Падаю одразу як він відпускає, мене знову хапають за руки, я хитаюсь зі строни в сторону, важко дихаючи.Він звʼязує мені руки, а потім завʼязує щільну чорну тряпку мені на очах й легко закидує на плече.