Тільки Він і Вона: у Всесвіті Жорстокості

Частина • 9

  Ми нарешті були вдома.Я хутчіш побігла на кухню в пошуках аптечки.В лікарню йти було небезпечно, адже він скоріше всього має поплічників по всіх частинах світу.
  Це точно — його очі всюди, куди не підеш.Та все одно має бути місце де його немає.
  Я голосно гупала шкафчиками, нервово шукаючи цю кляту аптечку.Маленька сіра коробочка стояла на верхній полиці, руки нещадно тряслись, я відкрила її і почала очима сканувати все що там знаходилось.
  Таблетки від голови, вугілля, зеленка, йод, декілька пластерів.
Я почала це все доставати, нарешті знайшла бинти, перекись й трохи спирту.Мимоволі згадала про свою рану, яку потрібно було б вже обробити і бажано помастити маззю.
  Швидко помила руки й забігла в кімнату, в якій з недавніх пір спала я.Він сидів в темноті, і важко дихав, я вімкнула лампу й трохи прищурилась привикаючи до яскравого світла.
  Його очі налились яскраво-сірим кольором й він знову перевів погляд на підлогу.Наче запевняючись що це я.
  Поріз був не глибокий тому зашивати не прийшлось.Я максимально акуратно перевʼязала йому рану, обробивши перекису.

— Нам потрібно звідси переїхати. — порушив тишу він, коли я вже хотіла виходити з кімнати.

—Він знає що ми тут.Потрібно сховатися, Стів в цьому допоможе. — ці слова залишили болячий поріз на серці.Обливаючи його кровʼю.Я проковтнула ком, який стояв в горлі.Не хотіла щоб все так було.Як би не, я то він навіть й не дізнався про Джеймса.
«Ідіотка!!!»
  Зразу потрібно було піти і шукати собі житло, а не залишатись на прогрітому місці.
  Я хотіла все виправити, хотіла виправити помилки свого батька, смертельні помилки.Та моє життя завжди буде йти під нахилом, поки нарешті не завалиться.

— Добре — все що і змогла видавати з себе, я відчуваючи як до очей підступають сльози.
  Він наче відчув — й підбіг схопивши мене за руку.Я не поверталась до нього лицем.Одна зрадницька сльоза одиноко скотилася в мене по лиці, залишаючи мокрий слід.

— Пусти — прошипіла я крізь зуби і намагалась вирватись з його мертвої хватки.Та мої зусилля були марні, він був сильніший і більший за мене, раза в два точно.

— Подивись на мене! — я ігнорувала його не показуючи лиця.Я не хотіла в друге показувати свою слабкість.Я не хотіла щоб він вважав мене занадто емоційною.Я не хотіла доставляти йому проблем.

— Я не хотіла щоб так все вийшло! — мовила я, коли він навмисне повернув все моє тіло в його сторону.Я глянула в його сіро-блакитні очі які світились білим.Він побачив мої опухлі, червоні очі від солоних сліз.
  Джеймс притягнув мене до себе і обійняв.Мене ніколи ніхто не обіймав, та я ніколи не бачила теплих відносин один до одного.Бо цього в мене ніколи не було, я бачила лише жорстокість в його очах, діях і словах.Одну жорстокість до людей тварин, та й він сприймав людей як тварин.Він думав що найрозумніша людина світу, а ми просто стадо баранів, які без пастуха вже не зможуть нічого зробити.Й справді він розгортав між нами ворожнечу, та ми йшли один на одного, замість того щоб йти на нього.Це була істина, яку я зрозуміла лише тоді коли втекла від нього.Але він дістане мене з Аду.
  Трохи опираючись його діям, він настільки сильно мене обійняв, що в мене заболіла рана, я не знаю навіть як він почувався, напевне просто не показував вигляду.Я перестала плакати й вириватись, просто глибоко дихала коли почула, що він почав говорити.