Тільки Він і Вона: у Всесвіті Жорстокості

Частина • 12

Ой люлі-люлі
Налетіли гулі,
Сіли на воротян
В червоних чоботях

Ти, Петрику, не гуляй,
Піди гулі позганяй,
А щоб гулі не гули
І Катрусі спать дали

  Її голос звучав дуже тихо й лагідно, я потроху засинала заплющуючи очі.Довге, чорне, як ніч волосся спадало хвилями на лопатки й плечі, обвиваючи шию, наче змії.Очі світились — світло-зеленим схожим на смарагди.Вона розгойдувала мене зі сторони в сторону на руках.
                          ***

— Тато, а ми поїдем в парк? — маленька, чорнява дівчинка, на вигляд років 4, розгойдувала ногами зі сторони в сторону.Це була я.
  Я сиділа на стільці, за столом, перебираючи в тарілці залишки манної каші з горіхами й варенням.Маленьке бірюзове плаття, сиділо на мені наче пошите на замовлення.А чорне волосся, було заплетене в дві косички.
  Мама сиділа з рівною осанкою, по маленькому шматочку відрізаючи шматки сиру в якомусь соусі.Вона усміхалась моїм діям, морщилась від сонячного проміння.В неї був маленький ніс і гостроподібні риси обличчя.Бліда, як ранковий сніг шкіра з ледь видним румʼянцем.Вона виглядала ніби фарфорова лялька, яку я недавно бачила на вітрині магазину іграшок.

— А ти зібрала свої іграшки в кімнаті? — запитав мене тато й поправив своє біляве волосся.На ньому була проста футболка й домашні штани.Було видно,
що він недавно проснувся.Мама, як фея зранку вже на готувала їсти і просто читала газету доїдаючи сніданок.
  Я зморщила носа й втупилась в тарілку.Потім задумалась на декілька секунд й в знак згоди закивала головою піднімаючи очі на маму.
  Вона легко усміхнулась.

— Ти добре подумала?!— як їй вдавалось, вона завжди знала коли я говорю неправду й мене це дуже бісило.Адже я запитувала, як це в неї виходить, вона говорила, що це як там.... інта... індуі......інтуїція!
Точно інтуїція — складне слово і не дуже для мене зрозуміле.Тато порснув зі сміху і продовжував зосереджено читати книгу.

—В Нʼю Йорку зʼявилась нова база Гідри. — мама змінилась в лиці і її брови зійшлися в одному місці.......

                           ***
  Я справді думала, що помру, але плани змінилися в зовсім іншу сторону.Я відкрила очі першим, що побачила білі, нудотні стіни й крапельницю в мене паморочилась голова і я ледь її повертала.
  Це було дуже складно зробити, здається я не відчувала свого тіла взагалі, наче воно було десь окремо від мене.В горлі дуже пересохло, тому я не могла мовити ані слова, хтось тримав мене за руку.Я зібрала всі можливі сили й стиснула в кулак, аби якось повідомити, що я вже прокинулась.
  Я відчула, як моє тіло почало боліти й пекти.
  Хтось хутко піднявся зі стільця.Рудоволоса дівчина, підставила мені подушку вище, щоб я могла бачити її подаючи мені склянку води.
  Я не брала її в руки, вона просто нахилила, тоді я зробила один великий ковток, щоб змочити горло.
  Я була прикрита білим простирадлом.Лікарняне ліжко стандартне, але простирадла м'які.На моїх і без того худих руках виднілись темно-сині гематоми, кроваві порізи.А вени наче просвічувались через худу шкіру рук і тіла.На мені були легка молочна кофта і того ж кольору штани.
  Усі горизонтальні поверхні в палаті обставлені вазами з букетами квітів. Уздовж стінок різні медичні апарати.Судячи з темних екранів, відключені.     Велике вікно навпроти дверей.   Ледве підняті жалюзі пропускають у приміщення промені сонячного світла.
  Її очі були зелені, але не такі як в мене, більш болотного кольору.Я оглянула її темні, skinny джинси, проста кофтинка й чорна, шкіряна куртка.Я насторожено поводила себе поруч з нею, хоча й не могла нічого зробити.