Тільки Він і Вона: у Всесвіті Жорстокості

Частина • 31

Життя моє, як клавіші рояля,
Є чорні, є і білі кольори.
Є дні веселі, є сумні, невдалі -
То вгору йдуть, то котяться згори.

  І здавалось снігу вже не було під ногами, і сонце сходило повільніше.Все сьогодні здавалось якимось не тим, але я вірила, що все зміниться на краще.Коли я майже переступила поріг до болю знайомої мені будівлі.Серце тремтіло всередині, як тоді в залі суду коли ми вперше побачились.Люди поспішно проходили повз мене хто куди.Я помітила молоду пару, що мило спілкувались тримаючись за руки.Вони були щасливі і від них сходило якесь тепло.Раптом я почула голосну лайку позаду себе і обернулась намагаючись зрозуміти що сталось.
До чоловіка середньої статури з непомітними зморшками і невеликим ростом.(А в цій зеленій куртці, він нагадував мені якогось ельфа.)Пристала собака намагаючись відвоювати шматок булочки яку, сам чоловік із задоволенням їв.Але по реакції зразу зрозуміло, що він не збирався ділитись.Скоріше всього пес був бездомний, трохи неохайний, та дуже гарний.В нього була густе світло-сіре хутро.Я з веселістю в очах спостерігала за цією картиною переминаючись з ноги на ногу.Це трохи зменшило внутрішню напругу і нарешті я змогла відкрити двері ключами.Дублікати яких, Джеймс дав мені одразу як ми заїхали сюди.За що я була йому вдячна.Хоча і дім знаходився за містом — це не значило що сусідів не було.Тому рідко і не завжди можна було зустріти перехожих от як сьогодні до прикладу.Я ще декілька секунд крутила в голові цю собаку.Деколи занадто їх любила, можливо в найближчому майбутньому все буде, хто зна.
Я пройшла темний, довгим коридором, тихо крокуючи до звуку в вітальні.Я чула як робив включений телевізор, а мої кроки були майже беззвучні.В ніс вдарив сильний запах спирту і я вже боялась уявити, що там побачу.Від світла телевізора мені неприємно запекли очі, у вітальні було темно як і в інших кімнатах.Штори закривали вікна, а єдине світло давав телевізор, щоб хоч якось бачити силуети меблів.Я зробила крок вперед, він сидів до мене спиною, і не відчував моєї присутності, або просто робив вигляд.Але я відчувала його тихий подих, як він підіймав пляшку віскі підносячи до рота, робив великі ковтки.Я не бачила його лиця, але була впевнена що він дивився в підлогу, а не в телевізор, де крутили черговий проєкт, що можна було включити на фон, в разі заходження з розуму остаточно.Я відчувала як в мені повільно перетикала рідина з горла до низу живота, але чіпляючись решту органів.І ця рідина мала назву страх, хвилювання, тривога.Можна придумати безліч синонімів, пояснити на різних мовах світу, але людина ніколи цього не зрозуміє якщо не переживе сама.
Я повільно поклала руку йому на плече, та він ніяк не відреагував.А потім за секунду невдоволено застогнав.