На фоні височенних хмарочосів, сплячого мегаполісу, схід сонця в Нью-Йорку — величезний феєрверк кольорів і світла.
Перші промені пробиваються крізь вежі хмарочосів, розливаючи золотий ліхтар на скляних стінах. Силуети хмарників виглядають неймовірно контрастними на тлі рожево-помаранчевого неба, що поступово оживає від світанкового спокою до яскравого ритму міського життя.Схід сонця в Нью-Йорку – це не лише природне явище, а й спектакль міського пульсу, де світло переплітається з архітектурою величезного міста.
Я повільно крокую містом, повертаючись з завдання.Моя рука трохи кровоточить, оскільки мене поранили.Я не звертаю на це ні капельки своєї уваги.Продовжуючи розглядати багатоповерхівки, проходжу повз бару.Він працює цілодобову.Я відчуваю, що пару чарок скотчу — це єдине, чого я зараз потребую.Ні сон, ні відпочинок, ні лікарня, нічого окрім випивки.Можливо я й не можу напитись, але сам смак мене заспокоює чи що.
Я тягну на себе великі, скляні двері.Вони легко піддаються.Я одразу ж направляюсь до бару й замовляю для початку пляшку темного нефільтрованого і оглядаю зал.
Декілька чоловіків.Виглядають так наче вони не виходили звідси місяць, а то і більше.Тільки в кінці залу, я помічаю Стіва і без вагань йду прямо до нього.Не очікуючи побачити його тут та ще й з стаканом віскі.— Що сюди привело?! — звертаю його увагу я і присідаю навпроти.На ньому толстовка і широкі джинси.Погляд після моїх слів прикутий до мене.
— Незнаю.Захотілось випити. — він переводить погляд на склянку і постукає по ній пальцями, його погляд нахмурений.Хоча — це моя фішка я нічого не говорю.
— Як ти? — саме тупе питання, яке можна задати після смерті Пеггі.Я сам зрозумів вже після того як запитав його.Цікаво чому він зразу не дав мені в морду.Не в його стилі правду кажучи.
— Нормально, а ти? — він пустив смішок в мою сторону і вказав на поранену руку.Та я зрозумів, він не про руку точно.
— Я маю надію, що ти не ображаєшся на неї.Я б також не розповів ким я був, боячись осуду зі сторони людей.А тут ще вона ні при чому, подвійно прикро — я був максимально чесним з ним.Те що вона зробила, досі не вкладається мені в голову.А головне для чого, заради мене?Дуже не розумно.Що, де, як вона зараз? Ходи гадай.Вона зробила тільки гірше мені так би я довірив її Стіву, не боячись наслідків.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Тільки Він і Вона: у Всесвіті Жорстокості
FanfictionЯ дочка Олександра Пірса й Христини Берест.Народженна 1993 року 23 березня під повним місяцем. Яка з самого дитинства було приречена на жорстокість та вбивства. Я ненавиджу його.Для нього я просто річ без емоцій та почуттів. Він тренував мене і виро...