З моменту пропозиції стати дівчиною Джеймса.Кхм тобто Бакі пройшло декілька годин, але ми вже були вдома.Хоча в себе в голові, я буду називати його Джеймс, він всеодно не чує, ну по крайній мірі, я маю на це велику надію.Ми взяли недільний відгул.Нік прекрасно нас зрозумів, підтримав, і навіть привітав.Чому я найбільше з всього перечисленого здивувалась.
Інтерʼєр квартири приблизно відповідав тому, що був в Румунії.
Холодні сірі стіни, майже без меблів і якихось мінімальних деталей.
В холодильнику повісилась миша, але це й не дивно нас, точніше його довго не було.Машина тримала курс в напрямку продуктового магазину.Чорна Toyota Corolla, набирала швидкість з кожним метром пересування.
Квартира знаходилась майже на окраїні штату Нью Йорк, і я як ніхто прекрасно розуміла чому.Менше людей і багато кисню.Щоб дістатись в центр, потрібно було проїхати невеличку трасу, вздовж (мені так здавалось) полів які не мали кінця.Я повільно розглядала одинокі сніжинки, які падали на землю.Я відкрила трохи вікно і вдихала холодне повітря.
— Ми зможемо перед тим як поїхати в магазин, заїхати на Вудлонське кладовище. — була передодня Різдва і я хотіла нарешті відвідати її могилу.Здогадки про того хто її вбив донині забивали мені голову.Хоч я і не маю ніяких зачіпок, але не відмовлюсь від цієї справи ніколи.
Джеймс трохи посмурнішав, вчипився в руль і облизав нижню губу.— Так звісно, якщо ти хочеш! — він не глянув на мене, просто без емоційно переключив передачу, і крутнув руль в праву сторону, зупиняючись на світлофорі.
— Щось не так? — запитала я його і заглянула в очі накриваючи своєю надто теплою рукою його холодну, як перший сніг.Він ніби нарешті вийшов з трансу і його погляд зустрівся з моїм.
— Ні, все добре.Погано виспався от і задумуюсь. — ця усмішка була надто дивною і здавалось фальшивою.Але я вирішила не копатися в його голові, якщо він не хоче розповідати.Можливо згодом він все ж вирішиться.
— Заспівай щось. — його рука полізла з нову до коробки передач і переключила з третьої на четверту.І автомобіль ще трохи прискорився.Я прокашлялась і промовчала декілька довгих секунд.Не те щоб мені не подобалось співати.Просто для мене це було трохи соромно.Я ніколи нікому не співала і це давалось трохи важко.Він поцілував тильну сторону моєї руки і я нарешті наважилась.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Тільки Він і Вона: у Всесвіті Жорстокості
FanfictionЯ дочка Олександра Пірса й Христини Берест.Народженна 1993 року 23 березня під повним місяцем. Яка з самого дитинства було приречена на жорстокість та вбивства. Я ненавиджу його.Для нього я просто річ без емоцій та почуттів. Він тренував мене і виро...