Тільки Він і Вона: у Всесвіті Жорстокості

Частина • 29

Така, як є. Я не люблю обману.
Для когось добра, а для когось - ні.
Комусь здаюсь вершиною з туману,
А іншим - лиш камінчиком на дні.

                        ***
  Темна кімната на ліжку лежить моя мама.З боку тумбочка на якій стоїть будильник і букет якихось квітів.Якість відео погана та й ніч майже нічого не видно, лише силуети меблів.Вона відкинула ковдру, її темне волосся розкинулось хвилями по подушці.Чути лише те як вона дихає і час від часу міняє пози.Раптовий скрип, можу здогадатись, що це деревʼяні двері.Потім тихі кроки і нарешті той хто вирішив прийти до неї так пізно, попав в обʼєктив камери.Я не памʼятаю цього, але припускаю, що камери були в усіх кімнатах, окрім туалету і ванної.Скоріше для безпеки.
  Я бачу темний, високий, чоловічий силует.Я не можу розібрати хто це лише слідкую.Я відчуваю як моє серце починає гупати, віддаючи мені аж в горло.Я напружуюсь і спираюсь на могильну плиту.Все ще тримаючи телефон в руках.Весь мій одяг давним давно намок і в бруді, але не звертаю уваги доки не додивлюсь це кляте відео.Він повільно підходить до ліжка і нахиляється над її головою, декілька хвилин стоїть нерухомо, а потім його рука тягнеться до її шиї.І він починає здавлювати.Я бачу, як світло від місяця трохи освітлює її лице, падає прямо на руку нападника і я впізнаю в ній залізну руку.Залізну руку прямо як в Джемса.Я затуляє собі рот і відчуваю як до горла підходить нудота.Він давить так сильно, що вона просинається і починає вовтузитися і борсатися до поки він безжально забирає життя з її тіла.Вона немає змоги кричати, голосові звʼязки здавлені.Вона лише тихо шепоче.Я бачу як її губи синіють, а лице червоніє.Вона намагається зрозуміти сон це чи вона справді вмирає.Ще хвилина і її ослабле тіло падає назад в ліжко.А очі стають білими.Відео закінчується і я виключаю телефон паралельно ридаючи від тільки що побаченого.Відчуття повноцінного спустошення, наче тільки що мене задушили, а не її.Витягнули серце розтрощили його і запхали назад.Моє сумління боролось з почуттям помсти.З однієї сторони він вбив мою маму, задушив її уві сні.А з іншої він цього й не робив, бо його розумом керував мій батько.Бо в нього була лише назва.А вбивав то мій батько.Але ця ниюча біль всередині не давала мені твердо думати.Я стільки шукала хто ж її вбив, хотіла помститись, але просто не можу зробити цього бо я кохаю цю людину.

— Міє..? — хтось кладе мені велику руку на плече і впізнаю цю людину.Все моє лице червоне, а з очей до сих пір течуть сльози.Я майже задихаюсь, але мені не дає цього зробити холодне повітря.Я оглядаю все кладовище, в мене паморочиться голова, я знаходжусь наче уві сні чи в трансі.Це все здається таким не реальним, його ніби то і не має.В очах розпливається картина десятків могил.Я розгрібаю сніг намагаючись встати.Хапаюсь руками за все що бачу, мене починає трясти Джеймс, щоб привести до тями.