Тільки Він і Вона: у Всесвіті Жорстокості

Частина • 13

— Де Джеймс? — це питання  вочевидь здивувало Стіва, він склав руки в замок й насупив брови важко дихаючи.Він вже третій день приходить до мене, допомагає пройтись й приносить мені їсти.Наташа приходить рідко, тільки тоді коли потрібно принести змінну одежу й сходити в туалет.Адже я ще не дуже добре ходжу, а рана від кулю не зажила.Мені було приємно, що хоть хтось мене провідає, вони могли просто плюнути й забити на мене.
Та як говорить Стів «подруга Джеймса — моя подруга».Хоча ми не дуже то й друзі, точніше я вважаю його своїм другом, а ось він не знаю.
За вікном почав йти перший сніг, я раділа цьому, наче мала дитина.Благаючи Стіва вивести мене на вулицю й глянути на нього.Я хоча і не святкую Різдво, яке зовсім скоро, та обожнюю зиму і все, що з нею повʼязане.
Мене зачаровують прикрашені будинки, магазини й вулички в очікуванні свята.
Він трохи бурчить щось типу «ти ще до кінця не одужало тобі не можна», але перед декількома щенячими поглядами, невстоїть навіть Джеймс і я впевнена.
Зараз ми в точності на вулиці, як вчора.Ми проходимось недалеко від лікарні, до найближчого магазину.Він підтримує мене під руку, поки ми йдемо.Зупиняємось лише для того, щоб я могла відпочити, зараз для мене ходити трохи складно.
Я грію руки в теплій зимовій куртці, яку любʼязно передала мені Наташа.Й слідкую за кожною новою падаючою сніжинкою.Деякі падають мені на вії, затуманюючи погляд, деякі на темне волосся, яке виглядає з вʼязаної, сірої, теплої шапки.
Мене випишуть через декілька днів, я дуже щаслива цьому та мені всеодно потрібен буде нагляд.Поки я не знаю куди відправлюсь, та зацікавлена лише в картинці, яка зараз стоїть на вулиці.

— Вибач!Я не можу тобі цього сказати — я трохи напружилась й продовжила слідкувати за мигаючими гірляндами на сусідньому будинку, прямо через дорогу.Там стояли гарні вивіски «Marry Christmas» маленькі прикрашені ялинки, навіть з поверху стирчав Санта Клаус, який ліз з мішком подарунків.

— Що ви від мене приховуєте?! — я випустила хмарку повітря і розсерджено глянула на нього.Достаючи руки з карманів, складаючи їх на грудях навхрест.Я зразу давала зрозуміти, що я від нього не відстану і мені потрібна лише правда, якою вона б не була.

— Він просив тобі не говорити це — тобто, він знає, що я в лікарні і ще й щось від мене приховує.Але з іншої сторони — я йому ніхто тому він і не був повинен мені щось розповідати.Та я всерівно переживаю за нього і його безпеку.
Я ще раз глипнула й повернулась в іншу сторону в знак того, що я зла на нього.При дорозі стояла молода пара, щось весело одна одному розказуючи.Я мимоволі усміхнулась з такої картини.Я потребувала тепла — в переносному сенсі цього слова.Я хотіла побудувати стосунки, з коханим мною чоловіком.Без всього того незаконного світу, залишити це десь там в смітті моїх спогадів.Де знаходяться всі спогади повʼязані з Пірсом.Нарешті задихати повною силою.Не переживаючи за себе, за чиєсь життя.Просто жити, а не існувати.Чи виживати.