Тільки Він і Вона: у Всесвіті Жорстокості

Частина • 8

«Рамлоу»
  Пронеслось в голові, як він сильніше прижав до стіни.Ніби намагаючись вдавити мене.

— Брок? — спитала я і мій голос розсіявся в поглинаючу темряву.Був хриплим тому що він давив мені на шию, ножем.

— А ти як думаєш? — питанням на питання.Його очі бігали по моєму лиці й він голосно розсміявся.Так голосно, що мені загуділо в голові і я прижмурила очі.
  Металевий холодний ніж ковзнув мені по бровах, залишаючи маленьку цівку багряної крові, по щоці потім, переходячи на губи.Я молилася про себе щоб він нарешті відпустив мене.Мої знання в бою були ніщо, проти його.А ще він озброєний і тримає мене так що я не можу поворухнутись.Адреналін поступив мені в кров від його рухів, я не помітно витягнула ножа з напоясної кишені, він цього не відчув.Я робила це майже не рухому поки він грався зі мною водячи ножем по всьому лицю.

— Чого ти хочеш? — мій голос був більш впевнений, але в голові билась паніка.Я не показувала цього, тільки насупила брови даючи зрозуміти, що я не рада його появі в моєму житті.Я ненавиділа його майже як і Алекса, він був просто монстром, ще й брехуном який намагався всидіти на двох стільцях.Та здається стільці були за маленькі й в одного з них тріснула ніжка, під назвою Щ.И.Т.
  Де я думала він здох, як остання сука.Я читала, що його завалило будівлею, але він живучий.

— Де сиворотки? — він напружився його голос став твердішим, а ніж перекочував на своє попереднє місце.Я усміхнулась і без найменшого страху в очах відповіла.

— Їх вже давно немає!Тобі не пощастило друг мій.Здається всі твої мрії, сподівання й плани рухнули, як та будівля — я спеціально виділила останні три слова.Він чудово знав про що я говорю.І здається його це ще більше розізлило.Очі налились скаженою люттю, а в повітрі став відомий всім металевий запах крові.

— Я просто зараз прикінчу тебе й про це ніхто не дізнається, ти згниєш тут як остання скотина — він був рішучим, але вже в його очах читалась паніка і страх.

— Ти думаєш я боюся смерті? — це було риторичне питання.І ні я не боялась смерті, скільки разів піддавалась фізичному насиллю з боку Пірса, що здається смерть виявиться насолодою.Скільки я натерпілася за двадцять з хвостиком років, мене зміг би зрозуміти тільки Джеймс тому що його доля виявилась ще страшнішою.Я боялася лише того, що можу знову потрапити туди звідки так старанно намагалася втекти, й нарешті це здійснилося