«Тайм-аут/TimeOut»

Розділ 1

— Привіт, мене звати Раміра. Цього року нарешті випускаюсь з цього шкільного аду. В якийсь мірі я можливо і невдаха, принаймі так вважають мої однокласники. Всі лише приймають мене за сіру мишу та заучку.
Але нажаль ніхто не знає, і надіюсь що вони про це ніколи не дізнаються, про мою темну сторону. В деякій мірі я божевільна, уперта та стерва.
Весь клятий рік я принаймі старалась вчитися на відзнаку, щоб отримати стипендію у одному з найкращих коледжів або університетів штату.
Щорічно престижні коледжі і університети надають стипендію для випускників, на цьому місці мріє опинитися кожен. І я в тому ж числі.

У мене виникає одне запитання, чи стане для мене це гарним початком? Чи страшним сном? І чи взагалі можливий в моїй історії «happy ending?»

***

Сьогодні день оголошення результатів на стипендію в найкращому університеті в Каліфорнії. Каліфорнійський університет, Бейкерсфілд. Навчання обходиться учням ± в 20 000 $ на місяць. При цьому близько 70% студентів Каліфорнійського університету, Бейкерсфілд отримують будь-яку фінансову допомогу у вигляді: Комбінацію грантів, стипендій, позик та інше.

— Привіт, Рамі. - підійшовши до мене сказала Моніка, перервавши від роздумів.

Вона моя найкраща подруга, ми з нею дуже близькі та завжди у всьому довіряємо одна одній. Вона прекрасна подруга, з нею ніколи не за сумуєш. Різниця між нами що на публіці я сіре мишеня, а вона більше розкута.

— Привіт, а ти Армана не бачила? Я весь ранок до нього не можу додзвонитися.

Арман мій хлопець, і капітан футбольної команди у школі. Ми з ним зустрічаємося один рік, з моменту одинадцятого класу.

— Не бачила, як завжди десь шляється.

— Угу.

— Забуть про нього. - прибрала пасмо мого волосся з обличчя. – Сама ти як? Хвилюєшся перед оголошенням результатів?

— Ти ж знаєш, скільки я доклала зусиль. І на що я готова була піти аби отримати цю кляту стипендію.

— Не розумію, чому ти не попросиш у своєї матері або батька щоб вони тобі допомогли із навчанням?

— Ніколи в житті, я не буду просити допомоги у «матері».  А батькові, я хочу довести що сама хоть щось можу добитися у цьому житті без його грошей.

— Як знаєш.

— Ходімо вже на урок.

***

Після уроків ми з Монікою збиралися піти в ТЦ. На виході з школи мене зупинила місіс Тейлор.

— Міс Айрленд, вас викликає директор.

— Яка причина?

Вона промовчала.

Я подивилася на Моніку, вона просто кивнула. Я пообіцяла їй компенсацію у вигляді походу в кафе.

Підійшовши до дверей я легенько постукала. Із-за дверей пролунав жіночий голос місіс Бетсон:

— Увійдіть.

Увійшовши в кабінет в якому за столом сиділа директорка, яка переглядала документи.

— Доброго дня, місіс Бетсон. -  промовила я.

— Доброго дня, міс Айрленд. Прошу сідай, не стій в дверях. - мовила вона, і вказала на стілець.

— І так, тягнути я довго не буду. Як ти вже знаєш, щорічно найкращі університети та коледжі надають гранти та стипендії для найкращих випускників, нашої школи. Думаю, тобі відома причина візиту.

— Здогадатися не складно, але повірити у це також не можу.

— Буду коротко, твої зусилля були не даремні. Я можу лише тебе привітати. - вона зробила коротку паузу. — Тебе офіційно зарахували до складу студентів університету, Бейкерсфілд. Всі подробиці надішлють тобі згодом.

Моє серце пропустило удар. Я змогла? Радість – це перше відчуття яке я відчула. Але вона тривала не довго, я незнаю як сказати про це для Моніки та Армана.