«Тайм-аут/TimeOut»

Розділ 24

Дамір

В котеджне містечко ми прибули по обіді. Ми під'їхали до воріт, мого сімейного котеджу Бейкерів.
Охорона відкрила ворота, і я заїхав на нашу територію.

Я повернувся до неї.

— Я нікуди із тобою не піду! Ти привіз мене сюди, проти ж моєї власної волі.

— Ти поводися, як мале дівчисько.

— Ні.

— Як скажеш. - я відстібнув її пасок безпеки

— Ти тоді запитав в мене, що найгірше для тебе дізнатися? Я відповіла, брехня і зрада. Твоїм другим запитанням стало, що буде якщо ти дізнаєшся правду? Я відповіла, що ця людина перестане для мене існувати, і що я не захочу мати із нею нічого спільного. Цією людиною, для мене став ти...

— Принцесо...

Я подивився на неї, по її щокам стікали безшумні сльози.

— Не називай мене так!

— Давай ми знайдемо в середину, і ми зможемо там нормально спокійно поговорити.

Вона лиш кивнула, та вилізла з машини. І я слідом за нею.

— Одне слово моїй матері та батькові, що я тут був. Ви вилетете звідси одразу ж, після того як посмієте щось сказати, особливо про дівчину із якою я був. Зрозуміли? - звернувся я до охорони.

Вони пообіцяли, тримати свого язика за зубами. Після цього розійшлися кожен по своїх справах.

В середині на мене очікувала Раміра, вона стояла посеред вітальні роздивляючись фото.

— У тебе є сестра? - запитала вона, як тільки я переступив поріг вітальні.

— Так, зведена.

— Не пощастило, для неї із братиком. Тому що, ще та рідкісна скотина.

— Я взагалі то тут.

- Я знаю.

Ми мовчали, дивилися одне на одного. Навіть не намагаючись порушити тишу, та почати цю розмову.

— Бедфорд, як я кількома хвилинами тому, сказала в машині. Ти людина, з якою я не хочу мати нічого спільного. - вона перша наважилась порушити цю тишу.

— Після цієї розмови, все буде так як ти захочеш. Захочеш, щоб я не наближався до тебе, без питань. Щоб зник із твого життя, то так і буде.

— Ось так легко?

— Мені вже немає чого втрачати.

— В якому сенсі?

— Через три місяці, я повертаюся назад до Італії. Тут мене тримає лише університет.

— А бізнес?

— В Італії. А в Каліфорнії, лише менша частина фірми.

Вона затихла, по її щокам знову почали стікали сльози. Вона дивилася на мене, не відводячи свого кришталевого від сліз погляду, ні на секунду.

— Пробач, за те, що вчинив так із тобою. Тоді, я думав лише про себе.

— Це все що ти можеш сказати пробач? Ваш спір заключався в тому, щоб залізти до мене у труси. І просто трахнути, як якусь із ваших повій. Як Саманта наприклад, стала твоєю лялєчкою. Хіба ні?

— Так, і я навіть не буду цього заперечувати.

— Ця відповідь, була очікуваною. А я дурепа, повірила для тебе. Я розповіла все, відкрила свою душу та серце. А ти, що зробив натомість? Всі ночі і дні, проведені із тобою, я жалкую про них. Тепер я розумію, що це було помилкою.
Помилкою, довіритись для тебе, і показати справжню версію себе. На превеликий жаль, ти не зумів цього побачити.

— Пам'ятаєш словаю які були сказані італійською?

— Ти сказав, що це звичайний набір слів.

— Mi piaci come rag...

— ...gazza, sei diversa dalle altre. - вона продовжила замість мене.

— Ти подобаєшся мені як дівчина, ти відрізняєшся від інших.

І знову в кімнаті повисла тиша. Вона підійшла до мене, залишивши між нами декілька сантиметрів відстані.

— Наша перша проведена із тобою ніч, три місяці тому, пам'ятаєш? Тоді, коли я вперше дозволила торкнутися свого цнотливого тіла?

— Так...

— Після нашого із тобою сексу, ти сказав тоді, як би на моєму місці була б незнайома тобі дівчина, все було би по-іншому. Після цього, я задала запитання яке залишилося без відповіді. Я щось значу для тебе? За ці вісім місяців?

Якщо я скажу правду, це не закінчиться нічим грандіозним.
Вона знає лише про мою прив'язаність до неї, але вона не знає що я її кохаю.

— Ти стала виключенням між усіма. Кінцевий вибір, лиш за тобою.

— Гаразд. Від цього моменту, запам'ятай раз і назавжди, я більше ніколи не встану перед тобою на коліна. Тому що, ти єдиний будеш стояти на колінах, лише по одному моєму приказі.

— І що, ти цим хочеш добитися?

— Твого прощення, якого ти не заслуговуєш. І твої троянди, які ти відправляв мені кожного дня, геть не виправдовують твій вчинок і не заслуговують на прощення.

— І що, це щось змінить? Якщо я встану перед тобою на коліна?

— Якщо твої слова правдиві, доведи це. І тоді, можливо я дам для тебе другий шанс.

Я як слухняний службовий песик, по одному лиш приказу встав перед нею на коліна. Жодна дівчина, незмогла б поставити мене перед собою на коліна. Але вона не інші...