«Тайм-аут/TimeOut»

Розділ 20

Раміра

Всі ці 20 хвилин, я настільки ламала голову що ж таке термінове могло трапитися.
Мені розпочала боліти голова, тому я прийняла таблетки та вирішила трохи заспокоїтися.
І нарешті дочекатися Даміра.

Все ж таки він буквально щойно,  написав що знаходяться біля будинку в якому знаходиться моя квартира.
Щойно спрацював домофон, я відразу ж підскочила з місця на якому сиділа.
Та побігла відчиняти для нього двері.

— Привіт, принцесо.

— Привіт, проходь, не стій в порозі.

— Гаразд.

Він зайшов до квартири, а я помітила у його руках невеликий букет білих троянд.

— Це тобі. - сказав він, та простягнув букет квітів.

— Дякую. Але з якого приводу?

— Хіба ж для того щоб подарувати букнет квітів, потрібний якийсь привід?

Своїми словами він трішки мене засоромив.
Блять що зі мною? Якого дідька?

— Просто ми навіть не зустрічаємось, а ти робиш такі прояви уваги.

— Ти дуже мила, коли ніяковієш.

Між нами була невелика відстань,  і щось мене змусило скоротити цю дистанцію між нами.
Зробивши декілька кроків до нього.
Я підняла свою голову, щоб заглянути у його сапфірові очі.
Я не змогла побачити його емоції у очах, лише якесь невтомне бажання та смуток.

Я незнаю що мною керує, але я встала на носочки, та поцілувала  його вуста.
Залишивши на них короткий поцілунок.
Я і не помітила, як Дамір перехватив усю ініціативу.
Він взяв мене за талію, і притиснув до себе.
Та вп'явся в мої губи, поглиблюючи наш поцілунок.
Його язик по господарськи досліджував мій рот, як це він робив кожного разу.
Наші язики були сплетені у солодкому танцю.
У нас двох, не було жодного бажання переривати цей поцілунок.
Але через силу Дамір все ж таки перервав поцілунок, трохи від мене відсторонившись.

— Якщо ми продовжимо, ми не зможемо з тобою поговорити.

— Шкода, а я вже почала надіятися.

— Не сьогодні.

І можливо більше ніколи. - в якійсь момент, промайнула така думка у Даміра.

— Добре. Проходь до вітальні, а я поставлю квіти у воду та прийду до тебе.

Він кивнув.