«Тайм-аут/TimeOut»

Розділ 32

Раміра

Місяць потому...

— Лео, у тебе немає такого відчуття ніби його тіла немає тут. - я подивилася на пам'ятник, пригорнувшись сильніше у обійми Леона. — Ніби, це все лиш брехня.

Він важко вдихнув.

— Міро, я знаю що у тобі ще є маленька частинка надії, але він мертвий. - він замовк обдумуючи що сказати. — Того дня у лікарні, я на власні очі бачив як його тіло везли до моргу. - йому так само важко це говорити, бо не тільки я втратила кохану людину, а і він найкращого друга. — Якщо б він був живий, за ці п'ять років він би дав про це знати.

На моєму обличчі з'явилася легка посмішка.

— Я втратила надію на це, але мене просто не покидають ці домисли. - на очах застигли сльози, а морозний вітер обпікав відкриті частини тіла, нагадуючи що початок зими вже близько. — Як і те, хто саме причетний до вбивства мого батька. Пройшло чотири років і шість місяців, а я досі не дісталася до правди.

— У кожному бізнесі є чорна сторона, яка відома лише власнику. - його легкий сміх дуже заразний.

Ми стояли так кілька хвилин, притиснувшись одне до одного. Після смерті Даміра, ми із Леоном дуже зблизились і стали найкращими друзями. Ми підтримували одне одного у всьому, були б то справи у бізнесі коли мені потрібна була допомога, навіть коли він вирішив зробити пропозицію для Алісії я була на його стороні. Навіть коли я картала себе що у смерті Даміра винна я, Лео казав зворотнє. Хоч я бачила у його очах долю правди.

— Чому? - запитав Леон.

— Що чому?

— Чому ти не сказала мені, що Альма насправді дочка Даміра.

— Звідки...

Він перервав мене.

— Алісія якогось на емоціях промовилась.

Я відсторонилася і подивилася на нього.

— Тоді я не хотіла нікому про це говорити, так як після смерті Даміра я була на нервах і у мене була загроза викидня.

— Пробач, давай повернемося до цієї теми у підходящий час.

— І коли я буду готова про це розказати.

Він кивнув головою.

— Ходімо?

— Ти йди, а я ще трохи побуду. Мені потрібно зібратися з думками.