«Тайм-аут/TimeOut»

Розділ 23

Дамір

Цей місяць, для нас буде дуже важким. Щоденні тренування, згодом змагання, та ще й екзамени і багато всього.
Звісно ж сидіти на перших парах, було не дуже хорошою ідеєю, після вчорашнього перепою з Леоном.
Голова наче тріщить по швам, я не можу ні про що нормально думати, і сконцентруватися.
Єдине моє зараз бажання, це просто нормально поспати, а не сидіти тут.
До кінця нашої пари, ще цілих пів години, а мені зараз потрібно в медичний пункт. Бо я просто не доживу до кінця цієї пари.

— Сьогодні, ніяк не можна відмітити тренерування? - пошепки запитав у мене Лео.

— Ні, тому що через тиждень змагання.

— Нахуй, ми так вчора нажерлись?

— Повір, мені зараз також не солодко.

— Містер Бедфорд і містер Грейсон, негайно покиньте аудиторію. - звернувся до нас викладач із фінансів.

— А це обов'язково? Ми нічого навіть не зробили.

— Ви розмовляли під час моєї пари, тим самим ви порушили дисципліну.

Я без жодних запитань, піднявся із свого місця та пішов до дверей, покинувши аудиторію. Лео також послідував моєму прикладу.

— Побачимося у кімнаті відпочинку, через двадцять хвилин. - сказав я.

— Гаразд.

Якщо чесно, я не маю жодного бажання іти в медичний пункт. А точніше, через нашу молоду медсестру.
Я постукав у двері, із-за дверей пролунав голос.

— Так?

— Можна? - прочинивши двері, запитав я.

— А, Даміре це ти. Проходь, сідай.

У кабінеті стояв запах кофеїну, змішаний з медикаментами.

— Тебе щось турбує? Чи ти так, вирішив зайти до мене?

— Перше.

— Добре, що тебе турбує?

— Головний біль і похмілля.

— Зачекай, хвилинку.

Вона повернулася із таблетками, і склянкою води у руках. Протягнула їх для мене.

— Дякую. - сухо сказав я, і мав намір як найшвидше покинути кабінет.
Але як тільки, я мав піднятися з кушетки, вона поклала свої руки на мої плечі та силою посадила назад.

— Якого хріна ви робите?

— Знаєш, після тієї ночі, яку ми провели на одній із вечірок, я багато думала про тебе, коли ти пішов. - всі ці слова, були сказані мені на вухо.