«Тайм-аут/TimeOut»

Розділ 8

Дамір

Вийшовши з роздягальні, я пішов в сторону коридору під трибунами. Хоч там було тухле освітлення, але я побачив достатньо щоб зірватися майже на біг.

- Якого чорта Тай? - крикнув я.

Мені не довго потребувалося, аби зрозуміти що саме Раміра стала його другою жертвою.
Придурок, сам же згодився на цей дебільний спір. І задумувався ж, що таке може статися.

Мене в хвилині це розізлило. Я відволік його від неї, і мимовільно поглянув. Вона лежала гола на сирому бетоні, і не могла дихати.

Потерпи сонце три хвилини, будь ласка. Я переламаю цьому мудаку усі кісти, і допоможу тобі. Тільки потерпи.

В мене проблеми з самоконтролем, і не втримавши я просто на кинувся на нього. Як я і обіцяв, зламані кістки гарантовані, аби до завтра відклигати зміг.

- Ти рідкісна сука, справжній чоловік ніколи не доторкнеться до дівчини без її згоди. Тебе і чоловіком назвати не можна. - я ударив ногою у живіт. - Я попереджав тебе Тай. - я проричав біля його обличчя. - Ти наволоч якій на всіх просто похуй. Тільки лише через те, що хтось зачепив твої амбіції та самолюбство. Тобі не місце серед еліти. - знову удар. - Я та її батько, не спустимо тобі цього з рук.

- Ким ти будеш у її очах, як тільки вона дізнається про наш з тобою спір? - запитав він, спльовуючи кров на землю.

- А це вже не твої проблеми. - коротко відповів я. - Забирайся звідси, поки ще ходити можеш.

Він скрізь біль піднявся, і поплентався до виходу.

Я підійшов до Міри. Вона майже не дихала.

- Раміро, ти чуєш мене?

У неї астма, і вона налякана.

Вона кивнула, її руки трусилися, але my ambra вказала на свої спортивки поряд.

- В ки... ше... ні. - вона сказала це одними вустами.

Я зрозумів одразу, і кинувся до її одягу. Облапавши кишені, я все ж знайшов інгалятор. Я підніс інгалятор до її вуст, вона жадібно вдихала вміст, спазм на горлі почав зникати, і дихання поступово відновилося до норми.

Я стягнув з себе кофту, і одягнув на неї свою кофту. Вона гола, і замерзла. Її шкіру повністю вкрило мурашками. Я допоміг для неї одягнутися, але вона дивилася на мене злякано, а сльози беззвучно стікали.

Я незнаю, що зараз відбувається у її голові. Але мені байдуже якщо вона думає, що для неї соромно за те, що я став свідком всього.

- Все гаразд, нічого не трапилось. - заспокоював я, витираючи сльози з обличчя.

- Пробач... - хмиканула my ambra.

- Тобі немає за що вибачатися. Ти нівчому не винна. - я пригорнув її до себе.

Чому у мене таке відчуття, що я хочу захищати її від усього світу?

- Сама як ти? - запитав, гладивши її по голові.

- Це запитання прозвучало досить дурно. - прохрипіла my ambra.

Її тіло обм'якло у мої руках, і вона втратила свідомість. Я підняв її на руки, пригорнув до себе, і поніс до своєї машини.

По дорозі до мого будинку, я написав для Лео.

- «Заміни мене сьогодні, а ввечері поясню».

- «У що ти знову вліз?» - я проігнорував, і зосередився на дорозі.

***

Я відніс її до себе в спальню, вона досі була без свідомості.
Закривши двері кімнати, зробив замовлення їжі та продуктів доставкою. Кинув телефон на диван, я пішов до ванної кімнати що б прийняти душ.

Годину я простояв під контрасним душем, саме те, що треба. Явийшов з душу, і зрозумів що не взяв з собою жодного одягу. Обмотавши рушник на стегнах, вийшов з ванної.
Обережно відкрив двері спальні, я помітив що на мене був спрямований погляд лукавих очей.
Вона вже прийшла до свідомості, сиділа на ліжку. Піджавши під себе ноги, і спершись об спинку ліжка дивилася на мене прикусивши нижню губу. Вона важко дихала. Знову припадок астми? Чи збудження.