Раміра
Зайшовши до вітальні, я зручно в містилася на дивані. Увімкнула комедію, яку знайшла і почала дивитися.
Через кілька хвилин до вітальні повернувся Дамір, в його руках був дерев'яний піднос з їжею. Він підійшов до журнального столика і поставив на нього піднос.
Взяв тарілку з пастою болоньєзе, підійшов до мене та протягнув її.
— Дякую. - взявши тарілку з його рук, подякувала я.
— Прошу.
— Ти казав що приготуєш для нас двох, а порція тут тільки одна.
— Ти сьогодні цілий день нічого не їла.
— Слідкуєш за мною?
— Якщо скажу ні, то з брешу. Тому, так.
— А ти?
— Що я?
— Ти хіба не голодний?
— Ні. Я вечеряв з Лео.
— Я половину цієї порції не з'їм. Ти знущаєшся?
— Ні.
— Це взагалі їсти можна? Я не отруюсь від цього?
— Або ти зараз почнеш свою трапезу, або я із радістю прийму твою пропозицію. І мені не доведеться ходити з синіми яйцям.
— Фу, збоченець. - мовила я, скрививши вираз обличчя.
— І це каже мені дівчисько?
— Я вже доросла дівчинка. - я показала йому язик.
— А поводишся, як маленька.
Пішов нахрін.
Я взяла виделку та намотала на неї трішки пасти, і скуштувала.
— Смачно. Я б душу дияволу продала, але щодня б харчувалась настільки смачною їжею.
Від чого він задоволено посміхнувся.
— Ти можеш її продати.
— Душу? Тобі? Краще вже дияволу.
— Ти нестерпна.
— Хоча, єдине що я можу тобі продати. Свою цноту.
— Вирішила торгуватися? - він понизив тембер голосу.
— Е й, я пожартувала. - я майже не вдавилася їжею.
Краще змінити тему, бо у мене зараз не буде чим торгуватися.
Я підсунулась ближче до Даміра, намотала трохи пасти на виделку і піднесла до його рота.
— Як розумно ти вирішила з'їхати з теми.
— З чого ти взяв? Я просто хочу тебе нагодувати.
ВИ ЧИТАЄТЕ
«Тайм-аут/TimeOut»
Chick-LitЖиття складне, і ніщо не буває легким. У ранньому віці для героїні довелося пережити багато проблем, які звісно залишили після себе не загояні рани. Вона була білою вороною, на фоні інших. Єдина її мрія була, повернутися через декілька років до рід...
