"Дві одружені пари з двух світів"

9 Розділ.

Сьогодні у Вей Усяня були свої особливі плани. Він збирав деякі речі для довгої подорожі.
– Ти куди збираєшся?– Вень Нін.
– Я хочу навідатися до своїх рідних країв.
– Це може бути небезпечно. Тобі краще залишитися тут, а раптом щось погане станеться???– стурбовано схопив за руку.
– Не турбуйся, у мене є ти. Можна ще когось взяти із собою. Але мені справді треба декого навідати і це важливо для мене.– вперто вийшов і зустрів свого чоловіка.
– Ти куди? Холодні джерела?
– Він хоче відправитися до рідних країв сьогодні. Я проти.– невдоволено стояв ззаду.
– Я іду із тобою.– коротко відповів він.
Мрець ледве не втрати свідомість від почутого. Як чоловік міг дозволити в такому стані йти вагітній людині? В любому випадку він лише збирався захищати своєму рятівнику.
Попередивши Лінь Січень, взявши із собою свого сина. Вони всі разом відправилися в подорож. Дорога довга, не менше ніж за п'ять днів дійдуть до місце призначення.
Вей Усянь спілкувався із сином, а з двух сторін, інші мовчки йшли, слухаючи розмови.
– Батько, а ти вже обрав імена для дітей?– Лань Сичжуй.
– Так, у мене є кілька запасних ідей для імен! А ти кого б хотів?
– Хм… Мені без різниці, всеодно вони вони буть моїми братами або сестричками, хоть і не рідними! Я з нетерпінням чекаю коли вини з'являтися на світ!– посміхнувся.
Через години п'ять вже стемніло, тому вирішили зробити перевал. Оскільки вони йшли через ліс, тому обрали гарне місце і розвели багаття. Звуки вогню  приємно  доходять у вуха, роблячи атмосферу більш спокійно, приємну.
Лань Чжань  сидів опершись об дерево, а у його обіймах сидить Лань Ін.  Навпроти їх син, а поряд Примарний Генерал.
– А можна доторкнутися до живота?– раптом спитав Вень Юань.
– Звичайно!  Ти маєш цілковитий дозвіл, оскільки ти частина нашої сім'ї, пам'ятаєш? Сядь ближче і дай свою руку.
Хлопець слухняно та з цікавість виконував сказане. Йому справді було цікаво це. В такому віці і не таке цікавить.
Живіт став більш об'ємним, тому відчуття  та емоції для Сичжуя були не забуті до кінця своїх днів.
– Як тобі?– спитав Хангуан-цзюнь.
– Це… це так…  приємно! Мило, хочу цих дітей!– весело посміхався своїм батькам.
– Якщо хочеш, можеш ще потримати руку.– посміхнувся синові.
Пізніше перекусили і лягли спати, лише пара в тому ж положенні перебувала.
Першим заснув Старійшина Ілінь, а його чоловік одну руку тримав переплетену з його, а іншу біля животика тихо промовляючи:
– Спокійної ночі, вам.
Чоловік щасливо усміхнувся, така посмішка дуже рідкісна як для Хангуан-цзюнь.

/ Ви навіть не уявляєте кого вони хочуть навідати! А може хтось зрозумів? Це другорядні особи,  але  я не могла про них згадати, уж дуже вони чудові попри все!\