Постріл

Розділ 28

Рафаель

Мій стіл був заповнений паперами, які потрібно було розгребти. А я вже цілу кляту годину думаю про неї.

Ґабріела

Я відкинувся на спинку крісла та глянув на білу стелю. Що ж з нею робити? Питання, яке завжди залишається без відповіді. Ревнива маленька стерва...

Мої думки перервав скрип дверної ручки.

— Хто блять безсмертний заходить в мій кабінет без стуку ? - запитав не відриваючи погляду від стелі.

— Хто сказав, що мені потрібно стукати, щоб зайти ? - підвівся і побачив Крістіана мати його Рівза.

Крістіан Рівз власною персоною стояв у дверях мого кабінету.

— Агов! друже ти не радий мене бачити? - говорить посміхаючись.

Я теж посміхнувся і піднявся зі свого місця. Крістіан простягнув руку і я прийняв її.

— Радий друже, ти мені й був потрібен, - ми обійнялись і він поплескав мене по плечі.

— Сідай, - я кивнув на крісло навпроти мого. — То, що тебе привело з Лас-Вегасу в скромний Бостон ?

— Захід на якому сьогодні мушу бути присутній, - він опустився в крісло і примружив очі подивившись в мої.

— Що ?

— А ще новина про те, що мій друг, який ніколи не одружиться, освідчився дівчині, - ну звісно він вже знає.

— Це було вимушене рішення, - просто відповів.

— Ну я так і думав. Та все ж хто вона ? - все ж хоче знати.

— Ніхто, - Лана справді для мене була ніким.

— То коли ти нас познайомиш ? - я підвівся, щоб взяти пляшку віскі та дві кришталеві склянки.

— Сього...

Мене перебив стук у двері.

— Заходьте! - гаркнув я.

Через секунду до кімнати увійшла жінка років тридцяти пʼяти.

— Добрий день, - звернулася до мене та перевела погляд на Кріса. — Пане Рівз там... цей... проблема...

Позаду жінки пролунав дитячий плач і до кімнати спотикаючись забігла маленька дівчинка. Мала одразу простягнула руки до мого друга. Крістіан швидко підвівся і вхопив дитину на руки. Я скривився від побаченого.