Постріл

Розділ 47

Ґабріела

Постріл...

Гучне відлуння пронеслося будинком. Я зажмурилася, щоб не бачити як вбиваю батька свого сина. Та розплющивши очі я бачила перед собою чоловіка, який не збирається помирати. Я влучила в плече, а він і звуку не подав. Навіть вираз обличчя не змінився.

— Наступний постріл влучить тобі в голову! ЗАБИРАЙСЯ! — кричала ковтаючи сльози. Було неймовірно боляче. Я кохаю його, але ні за що у світі не віддам свою дитину. Я радше вбʼю цього диявола ніж свого сина.

— Поклади пістолет, — спокійно промовив Рафаель та приклав руку до плеча в яке я влучила.

— Навіщо ти приперся сюди ? Добити нас ? Не цього разу! — пістолет все ще був направлений у його голову. Я була готова стріляти, якщо він раптом ворухнеться.

— Я кохаю тебе, — ці слова вибили землю з під моїх ніг. Я відчувала, як малюк ворушиться в середині.

— Замовкни! — я не вірю йому.

— Я кохаю те..

— Припини! Я застрелю тебе! Ти брешеш! Ти хочеш, щоб я повірила, а потім вбʼєш нас! — мені було важко триматися на ногах. Були дивні відчуття.

— Опусти пістолет і ми поговоримо. Будь ласка, — він дивився на мене щенячим поглядом. Я майже вірила, що він шкодує, але я не можу ризикувати.

— Ти говоритимеш тут і зараз! Якщо ні, то ти або сам підеш звідси або я вбʼю тебе.

Позаду Рафаеля почулися кроки й через декілька секунд з'явилася його охорона. Десять чоловіків направили на мене свої пістолети.

— Опустіть нахрін пістолети! — Рафаель звертався до чоловіків та повернувся до мене спиною. — Ніколи, трясця, не направляйте на неї зброю!

Десять заряджених глоків опустилися. А я свій все ще міцно тримала в руках. Раф знову повернувся до мене.

— Я прошу тебе, опусти зброю. Я хочу підійти ближче, — я майже не бачила, що робиться навколо мене, бо очі були затуманені сльозами.

Я втомилася.

Тремтячі руки опустилися разом зі зброєю. І я рухнула на підлогу. Рафаель підійшов ближче та декілька секунд стояв наді мною. Потім опустився біля мене.

— Що тобі потрібно від мене? — тихо запитала.

— Ти