Розділ 35

317 23 30
                                    




Ґабріела

Йшли дні, а я досі не виходила з квартири. Ян не дзвонив і я нічого про нього не чула. Та охорона все ж залишалася і виходити з будинку було заборонено. Звісно якщо треба було вийти за покупками, то мене супроводжували пʼять чоловіків. Зазвичай їх було двоє та декілька днів тому кількість охорони помітно збільшилася.

Сьогодні, я все ж вийшла до супермаркету, щоб приготувати щось смачне вдома, бо від заказної їжі ми з Лексою вже втомилися.

Я повернулася з повними руками пакетів, було вже близько десятої вечора. Обережно вставила ключ в замок намагаючись втримати важкі пакети та ключ не повертався.


— О чорт! - вилаялася.


Я смикнула ручку і двері відчинилися. Що за фігня? Я точно памʼятаю, що замикала двері. Я повільно увійшла до нашої маленької квартири та простягнула руку до включателя та світло у квартирі не зʼявилося.

— Тейлор ! - покликала одного з охоронців та ніхто не відповів.


Я обережно склала пакети в прихожій та пройшла до вітальні.

— Алекса! - гукнула подругу.

— Алекса ти вдома ? - Мені не на жарт стало лячно. Я відчула як на чолі виступив піт, а пальці рук наче жили своє життя.

Я зупинилася у дверях вітальні та побачила тінь, яка падала від крісла. Та сьогодні воно здавалося наче більше чи що ? Трясця! Мені терміново потрібно відвідати психіатра. Раптом на вулиці увімкнулися ліхтарі й від побаченого я підскочила на місці.

— Господи! - ні тільки не це. Благаю.

— І я радий тебе бачити, - висока тінь врешті піднялася з крісла і я інстинктивно відступила.

— Що ти тут робиш ?! - кричала тремтячим голосом.

Прийшов забрати своє, - усміхнувся чоловік.

— Не дратуй мене! Тут нічого твого немає Рафаелю! - я оглядала його з ніг до голови. Мерзотник був такий же красивий як і тоді, коли я останній раз його бачила. Та зараз він виглядав наче смерть, увесь в чорному. Я помітила нові татуювання на довгих мужніх пальцях.

— Коли ти тікала від мене, то дещо викрала, - Рафаель зупинився просто навпроти мене та нахилився так, що його гаряче дихання торкнулося мого вуха. — І я хочу, щоб ти повернула мені це.

ПострілWhere stories live. Discover now