Постріл

Розділ 43

Ґабріела

Минуло рівно два тижні з моменту як я дізналася, що тепер у мене буде маленька копія мене або ж Рафаеля. Так, я і досі не розповіла йому, хоча безліч разів намагалася це зробити. Можливо це не правильно, але я боюсь розповідати. Боюсь, що вижене мене або вбʼє за це.

В ночі я майже не сплю і все думаю, як я маю вибиратися з цього лайна. Вагітність стає все більше помітною. Я блюю ледь не від усього. Їжа, яку готують. Запахи, які відчуваю. Навіть одяг, який мені не подобається викликає бажання блювоти.

До речі є один цікавий нюанс. Кілька днів тому я увечері спустилася до кухні відчувши аромат, який неймовірно сподобався. Яке ж було у мене обличчя, коли я побачила, як Лана готує стейки з лосося, щоб вразити Рафаеля. Того вечора він повернувся пізно і так і не зміг скуштувати страву, тож на вечерю Лана покликала... мене. І за обидві щоки навертала її їжу. Вона теж була дуже здивована, але це була єдина їжа від якої мені не було погано. Увесь час поки ми їли я жодного разу із нею не заговорила тільки подякувала і повернулася до своєї кімнати.

Та вже наступного дня мені довелося запхнути свою гордість глибоко в зад, бо я знову хотіла їсти. Дівчина була здивована моїм проханням приготувати щось, проте погодилася. І це без сумніву було найкраще, що я коли-небудь з'їла. Креветки у вершковому соусі. Я ледь не застогнала від задоволення. Мені вже не подобається те, що мій малюк полюбляє їжу цієї хвойди. Та нічого вдіяти не можу.

Сьогодні по обіді Рафаель нарешті був вдома і я все ж вирішила, що досить цих хованок. Потрібно сказати йому. Я знайшла його на балконі нашої спальні. Він потягував сигарету та насолоджувався спокійним вечором, який я збиралася зіпсувати.

— Раф, — покликала його та торкнулася його голої спини.

— М ? — кивнув чоловік.

— Я... цей... треба поговорити, — я намагалася не дивитися йому в обличчя. Вже знала, що побачу там.

— Кажи, — Рафаель потушив сигарету та повернувся до мене обличчям.

— Дещо сталося. Останнім часом я трохи... ммм... змінилася.

— Я помітив, — посміхнувся.

— Справді ? — не вже він знає.

— Ну важко не помітити те, як ти всю ніч крутишся і вдихаєш. То що ?

Я взяла його праву руку та ледь помітно піднесла до свого живота. Він був ще не сильно помітний, але на дотик відчутний. Обличчя Рафаеля напружилося від мого руху.