Пролог

974 24 0
                                    

Ґабріела

— Ґабі! ти дома ? Нам потрібно поговорити, - крізь сон я почула голос Вільяма.

Спускаючись сходами я побачила, що на поручні кров. Страх в середині мені підказував повернутись до себе в кімнату та закрити двері на всі замки. Проте я завжди була трішки не в собі та натомість рвонула сходами вниз.

— Віл ти де ? - я озирнулася та ніде його не побачила.

— Віл!
— Я на кухні. Йди сюди, - я попрямувала до кухні та знайшла свого нареченого, який сидів на підлозі склавши руки на колінах та опустивши голову.

Я підійшла до нього та опустилась поруч опершись на стіну.

— Що сталось з поручнями ? Звідки там кр...

— Тобі треба забиратись з міста, - він різко перервав мене.

— ЩО ? Чому ? - вперше за три роки мене знову охопила паніка.

— Через мене померла поважна людина, - він глянув на мене його погляд був повний жалю та вибачень.

— Тож тепер на тебе розпочнеться полювання. Ти поїдеш до мого друга у Бостон він подбає про те, щоб ти залишилась жива.

— Я нікуди не поїду, - мій голос був ледь чутний. Він різко підвівся на ноги та підняв мене за плечі.

— Я СКАЗАВ ТИ ПОЇДЕШ І НЕ ПОВЕРНЕШСЯ ДОКИ Я НЕ ДОЗВОЛЮ!!! - по моїх щоках бігли сльози я гадки немала, що сталось.

— Вибач я не хотів кричати. Послухай Раф подбає про тебе він мій бос та друг я йому довіряю, - я дивилась на нього здавалось вічність та потім промовила

— Я.... Гаразд мені треба зібрати речі, - я скинула його руки з себе та попрямувала в спальню.

Я збирала речі як раптом почала сміятись. Це божевілля я прямую в невідоме мені місто до якогось незнайомця, на ім'я Раф, якого Віл називає своїм другом. Та це просто абсурд, мені потрібно дізнатись, що, чорт забирай, сталося.

Вийшовши з кімнати я почула як Віл розмовляє з кимось

— Не переймайся вона не завдасть тобі клопоту, - він секунду мовчав, а потім продовжив.

— Бос, якщо із нею виникнуть проблеми я з цим розберусь у мене є свій вплив на неї Ґабріела знає, що зі мною краще не сперечатися.

Я стояла затамувавши подих. Що він мав на увазі коли сказав, що він має вплив на мене? Трясця куди я вляпалася?

Я вже збиралась йти як знову почула слова від яких у мене підкосились коліна.

— Рафе, якщо ти не погодишся взяти її вони змусять мене продати її їм, - слова були наче постріл, який глибоко ранив.

У цей момент я зірвалась та побігла до ванної. Мене вирвало на підлогу та сльози полились градом. З цієї секунди моє життя зафарбувалось у ще темніший відтінок чорного ніж воно було до сьогодні...

ПострілWhere stories live. Discover now