«Match or blaze?»

«Крига чи вогонь?»

Ніч була тиха, здавалося, що весь світ зупинився, щоб дати їм цей момент. Зоряне небо над ними мерехтіло мільйонами вогнів, але ніщо не могло порівнятися з тим вогнем, що тепер горів між Томом та Емілі. Її серце билося так швидко, що здавалося, він чує кожен його удар.

Вони стояли навпроти одне одного в напівтемряві кімнати, куди пробивалося лише слабке світло вуличного ліхтаря. Тома можна було б назвати небезпекою, крижаним потоком, що здатний знищити будь-кого, хто наблизиться занадто близько. Але зараз Емілі бачила в його очах щось інше — вогонь, таємну, приховану пристрасть, яка наростала з кожним їхнім кроком один до одного.

Том простягнув руку, ніжно, ледь торкаючись її обличчя кінчиками пальців. Цей дотик був наче жар, і Емілі відчула, як він пробирається крізь шкіру, запалюючи в ній кожну клітину. Вона не знала, що це — крига чи вогонь, але їй хотілося розчинитися в цьому відчутті.

— Ти як вогонь, — прошепотів він, ніби боявся, що його голос розіб'є це чарівне мовчання між ними. — Ти руйнуєш усе, що я старанно збудував.

Емілі не відповіла. Вона лише зробила крок ближче, опинившись так близько, що могла відчути його подих на своїй шкірі. Її руки самі потягнулися до нього, немов магнітом. Її пальці ковзнули по його рукаві, і кожен дотик викликав у ній мурашки. Вона ніколи не відчувала такої сили притягання. Том був небезпекою, але і її єдиним притулком.

Вона відчула, як його рука повільно спустилася вздовж її плеча, ковзнула вниз і зупинилася на її талії. Його пальці міцно стискали її, наче боялися втратити цей момент. Це було так близько, так по-справжньому, і саме зараз вона зрозуміла, що більше не боїться цього вогню.

Її губи обережно торкнулися його, і в ту мить усе розчинилося. Кожен сумнів, страх, бар'єр — все зникло. Лише вони, його дотики, його теплі й водночас холодні губи, наче сама крига зустрілася з полум'ям. І вона знала, що немає ні початку, ні кінця цього відчуття. Тільки нескінченне злиття криги та вогню, двох сил, що взаємно знищують і творять одне одного.

Тиждень минув непомітно, але водночас кожен день здавався вічністю. Емілі весь час намагалася впоратися з емоціями, які залишилися після тієї ночі. Їй здавалося, що кожен її подих наповнений його присутністю. Вона пригадувала кожен дотик, кожне слово, кожен погляд — все, що розривало її навпіл між страхом і неймовірним потягом.

Та Том... він змінився. Холодна байдужість повернулася на його обличчя. Він став більш відстороненим, навіть жорстоким у своїй мовчанці. Їхні випадкові погляди тепер були переповнені тим самим ледь помітним вогнем, що й раніше, але тепер він здавався стриманим, загартованим, мовби ховався за кригою.

Емілі важко було зрозуміти, що саме сталося. Кожен раз, коли вона бачила його у школі або просто проходила повз, її охоплювало змішане почуття незадоволеної пристрасті й болю. Його поведінка збивала її з пантелику, змушуючи знову і знову питати себе, чи все це було справжнім.

Минув лише тиждень, але для неї цей час здавався ніби століттям розгубленості й невизначеності. І хоча Емілі намагалася не думати про нього, кожен її порух, кожен погляд в дзеркало нагадував їй про їхню останню зустріч — про той єдиний момент, коли крига й вогонь переплелися, створивши щось незабутнє.