«Match or blaze?»

«Додатково»

Емілі Лавін завжди була дівчиною, яка знаходила у світі більше болю, ніж радості. Вона жила в Чикаго, де кожен день був боротьбою — з собою, з оточенням, з тим, хто вона є і ким вона хоче бути. У школі її не любили, хоча здавалося б, що все було в порядку — у неї були друзі, гарні оцінки, вона навіть не мала середніх або низьких результатів у класі. Але всередині Емілі була порожнеча, яку вона не могла заповнити нічим, навіть не могла зрозуміти, чому все так. Як ніби всередині неї був темний простір, в який безперервно потрапляли всі її переживання, страхи і сумніви.

Це почалося в дитинстві, коли батьки почали сваритися все частіше. Вони не били один одного, але їхні взаємини були важкими й непорозуміннями. Вони не знали, як бути батьками, і тому Емілі залишалася наодинці з власними почуттями. У 12 років вона вперше зіштовхнулася з почуттям відчаю, яке не могла виразити словами. Батьки обидва були занурені у власні проблеми, а вона залишалася в порожнечі свого власного світу, в якому все виглядало так, ніби нічого не має сенсу.

Коли їй було 14 років, все стало ще гірше. Школа — це місце, де вона відчувала себе чужою, без глибоких зв'язків, без підтримки. Її однокласники сміялися з неї через її незручність, і навіть спроби соціалізуватися зводилися до того, що її просто ігнорували. Одного разу, популярна дівчина на ім'я Рейчел вкрала її телефон і погрожувала поширити її особисті фото. І це стало точкою, де Емілі втратила свою останню надію на нормальне соціальне життя. Тільки почуття гіркоти й болю залишилося в її серці.

Але все змінилося того дня, коли її батьки оголосили про переїзд. Вона не знала, чому вони вирішили залишити Чикаго і переїхати до Німеччини, але з часом зрозуміла, що для них це було шансом на нове життя. Вона не розуміла, чому вони навіть не запитали її думки, чому вона мусила залишити своїх друзів і звичне середовище. Переїзд був як спроба втекти від проблем, але він став ще більшою травмою для Емілі.

Протягом перших тижнів в Німеччині все було не так, як вона собі уявляла. Навіть нові люди, нове місце, нова школа не могли заповнити порожнечу. Якось, у розпачі, вона підійшла до вікна в новій кімнаті і дивилася на нескінченне місто, яке вже стало її домом, і відчула всередині щось нове — щось інше. Це був Том.

Вона не знала, хто він, але його образ почав прориватися через її свідомість. Він був ідеальним, він був тим, кого вона завжди шукала в реальному світі. Вона навіть не розуміла, чому думки про нього не відпускають її. Це була людина, яку вона ніколи не зустрічала, але якимось чином він став частиною її свідомості. Він був тим порятунком, тим, кого вона могла любити. Том став її уявною опорою в світі, що здавалося таким непередбачуваним і жорстоким.

У цей момент починається справжня ілюзія. Ті спогади, які вона створювала в своїй голові про нього, відображали її бажання віднайти когось, хто дасть їй відчуття приналежності, хто заповнить її порожнечу. Том став тією перешкодою, яка стояла між її реальністю і світом, який вона так сильно хотіла бачити — ідеальним і зрозумілим.

Але в той момент вона навіть не підозрювала, що ця ілюзія стане початком її падіння.