«Match or blaze?»

«Підпал»

Ніч була тиха, навіть занадто. Навколо не було нікого, і це додавало моїм рухам дивної впевненості. У голові плуталися думки — розгублені, гарячі, розбиті на тисячі уламків, які чомусь знову зводилися до одного: все, що почалося з одного маленького кроку, може закінчитися вогнем.

У руках я стискала коробку сірників, відчуваючи, як спокійно і в той же час напружено горить полум'я всередині мене. Це був не просто вчинок, а завершення чогось великого і важливого. Вся та складна плутанина почуттів, яка накопичувалася в мені через кожен момент із Томом, через кожну нічну розмову, через кожен його погляд, який то притягував, то відштовхував. Я більше не могла тримати це в собі.

Я зупинилася перед будинком, в якому все почалося. Він стояв у темряві, мовчазний і покинутий. Мої пальці ковзнули по холодному боку сірника, і я запалила його. Вогонь танцював на кінчику сірника, відбиваючись у моїх очах, поки я дивилася на цей маленький язик полум'я, який мав зруйнувати те, що так довго будувалося в моїй душі.

— Просто один сірник, — прошепотіла я собі, ніби ця фраза мала стати поясненням, чому я роблю це.

Я відчула, як жар від сірника нагріває мої пальці, а потім кинула його в напрямку сухого листя біля входу. Полум'я почало повзти вгору, і я відступила на кілька кроків, спостерігаючи, як вогонь захоплює все, що трапляється йому на шляху.

Палаюче світло освітило моє обличчя, а я лише стояла й дивилася. Десь глибоко всередині я знала, що цей момент — початок кінця. Можливо, одного дня, коли все нарешті дійде до свого завершення, я згадаю цей перший сірник, цю маленьку іскру, яка колись стане великим полум'ям. І, можливо, тоді все стане зрозуміло.

Я ще раз озирнулася, поглянула на будинок, який ставав тільки яскравішим у вогні, і шепнула:

— Це тільки початок.