Правда в тому, що правди не має

Мій ,,Тоббі''

Я сьогодні встала в 06:20 і більше не могла заснути і обдумувала сьогоднішній день в школі. Мені здається школа не погана, але з класом мені точно не повезло. Він такий неприязний, не дружній, якби всі в класі дружили, це було б дуже класно,весело, а так всі діляться на групи по статусу. Я багато обдумувала, що не замітила, як швидко пролетів час і ось 07:05 - дзвенить будильник, і я встаю і йду вмиватися, потім іду в низ, а там записка:
Привіт сонечко, нас з татом сьогодні викликали на роботу швидше, сніданок я тобі приготувала, потрібно посто розігріти, гроші на тумбочці, там де ключі, ми тебе любимо.
Ну я поснідала, пішла оділася, заплела косу на бік, взяла сумку і пішла в школу. Перед школою, я зустрілася з Дафною і ми разом пішли на урок мови до міс Тейлор. Після двох уроків, коли почалась велика перерва, до мене підійшла Скарлет і сказала:
- Щоб на тебе звертали увагу, тобі потрібно робити макіяж і розпустии волосся, а інакше ти ніхто
Я не встигла нічого сказати, як вона розвернулась і пішла.
- Ну що йдемо перекусимо, - запропонувала Дафна.
- Йдемо, - погодилась Хлу.
Ми пішли в столову і ми двоє взяли собі по салату, ми їли і розмовляли. Вона мені розказувала про цих 7 років, коли мене ше не було в цій школі. Коли ми розмовляли, то я почула, що на мене полилося, щось дуже гаряче, це був чай, який вилив Дерек мені на спину. Це було дуже боляче, всі підбігли до Хлої, а Дерек пішов з столової. Міс Кетті ( викладач хореографії ), яка також перекушувала, вона підбігла і завела мене до лікаря. У мене виявилися трохи сильні опіки і мені сказали тиждень не ходити до школи. Мої батьки хотіли написати заяву на Дерека, але заява від його батьків, прийшла швидше:
Наш син Дерек Обрен, дістав сильний шок, від того, що сталося сьогодні в столовій, і зараз він проходить медично-психологічну консультацію ( 2-3 дні).
Я була в шоці, від такої заяви, адже це просто не передати словами, я постраждала, і мені тиждень, не можна ходити в школу, а його батьки пишуть заяву, що їхній син отримав шок. Я вважаю, що це не справедливо. Ну мої батьки поговорили з лікарем і вони забрали мене до дому. Вони сказали, що бути зі мною зранку не зможуть, але на перші 3 дні мого карантину взяли, південний режим роботи. Тобто після обіду, вони будуть зі мною. Мама зробила мені заспокійливий чай з ромашки і я пішла в свою кімнату. Ввечері до мене прийшла Дафна і ми разом вирішили подивитися фільм.
Сьогодні, я прокинулася від того, що вся моя спина мене нестерпно пекла, і я вирішила піти в душ. І мені дійсно стало краще. Тоді моя класна керівничка міс Меррі, скинула мені по пошті онлайн заняття, які я пройшла за 2 годинни, і в 11:00 я вирішила піти трішки прогулятися. І тут ідучи по вулиці, я побачила собачку, яка була дуже стомлена і хотіла їсти, і я довго нероздумуючи, забрала собачку до дому. Я його помила, нагодувала - він такий милий, ліг спати. І тут прийшли мої батьки, вони були в шоці, але дозволили мені його залишити собі, адже він нічий, тому, що був без ошейника. Я назвала його Тоббі, мій Тоббі, я його зразу полюбила, а він мене. Ввечері знову прийшла Дафна і ми разом гралися з Тоббі. Вона мені розказала, що Дерек, теж не ходить до школи. І я їй розказала про ту бездумну заяку, його батьків. Ну ми, ще трохи поговорили і Дафна пішла до дому, а мама помастила мені опіки спеціальним кремом.