Правда в тому, що правди не має

Неочікувана зустріч

Я забігла в палату і далі я не пам'ятаю. Я втратила свідомість і ось зараз я також лежу в палаті і тато тримає мою руку.
- Хлу, сонечко, зайчик, я тебе люблю, що сталося,- говорив дуже схвильованим голосом тато.
- Тато, ти неповіриш. Я повинна стати донором, за будь якої умови.
- Хлу, ти зовсім не знаєш цієї людини.
У мене на очах проступили сльози і крізь них я промовила:
- Тато, ти знаєш чому я зараз тут?
- Ти втоатила свідомість, напевне через боязнь лікарень.
- Ні, тато це зовсім більш вагома справа і це більш дорожче для мене.
- Хлу, чому мені здається що ми спілкуємося на різних мовах зараз.
- Тато, давай ти сам підеш зараз у палату 34б і подивишся, а тоді прийдеш і скажеш мені своє рішення.
Я чекала майже 20 хвилин але тато не повертався, і я вирішила встати і піти до нього. Коли я прийшла до палати, то побачила тата, який весь час не відводивши погляд дивився у скляну стіну палати. Я підійшла до нього і стала поряд, в мене настільки сильно застукало серце що я незмогла промовити жодного слова. З палати вийшов містер Манс і він вперше до мене так щиро заговорив:
- Лу, це я у всьому винен. Це я зробив так, що він ізолювався від зовнішнього світу. Я його лікував без діагнозу, він був повністю здоровий, але ні він був хворий тобою. Я змінив йому номер, ми переїхали. Я видалив з нього всью інформацію про тебе, але він всеодно тебе незабував. Вибач мене будь ласка за все,- плачучи промовив містер Манс.
- Містер Манс, я вас пробачаю,- відповіла Хлоя.
- Так, але йому залишилося жити не так довго, і зовсім не знаю, що робити.
- Я стану донором, я буду ним, тато ти розумієш тепер, чому я на цьому так наполягаю. І я не знаю, що ти про це думаєш, але ти повин підписати дозвіл. Тато, будь ласка, це для мене буде важливо. Ти знаєш, як я сильно люблю Дерека і тут ніщо недопоможе.
Я плакала, а тато мене обійняв і не сказав ні слова. Я плакала так, що на очі вже нічого не бачила. Я зайшла в палату до Дерека, взяла його руку і почала говорити:
Ти мене чуєш, я знаю, коли люди сплять вони сприймають всю інформацію навкруги. Пам'ятаєш, це ти мені колись таке розказував. Так я пам'ятаю все, що нас з тобою зв'язувало і зв'язує зараз і ще довго-довго буде зв'язувати. Я буду твоїм донором, я зроблю це, я не знаю що буде зі мною, але ти будеш жити. Я розумію, що я де молода для донорства, але я це зроблю заради тебе.
Я б ще говорила і говорила, але лікар прийшов робити йому процедури і була змушена покинути палату. Ми з татом поїхали до дому. До мене прийшла Марта, але я невзмозі говорити. Їй коротко все розказав тато і вона пішла. Я сиділа біля вікна і дивилася на небо. Я згадувала всі наші з ним моменти. Я так довно його не бачила, а тепер вперше за довгий час я його побачила, але хворого, та де й який може померти, але я цього не допущу. Я зроблю все від мене залежне. І тут я вирішила почитати мамин щоденник, можливо від нього мені стане краще на душі.
Дорогий щоденник, сьогодні в мене на буші так весело і водночас так сумно. Я розумію що світ це лише велика уява, а ми всі диві уявні істоти, які переживають одне за одного, допомагають, помирають. Але є оюди які це роблять заради кохання одне до одного. Роблять вчинки, які не підлягають поясненням. Тому потрібно днати, що в першу чергу потрібно бути чесним з людьми і бути вірними своєму коханню.
Я не знаю, я повністю зрозуміла суть цих слів, але щось вони всетаки несуть, мають якись зміст. І мама, мама біля мене. Розглядаючи фото, я наткнулася на той лист, що знайшла Стелла і вирішила його прочитати....