Правда в тому, що правди не має

Чорна полоса ( частина перша )

КОМА. НІ. Я з великим розпачом, вийшла за двері, вишла?, та я вибігала, як не нормальна. Я швидко добралася до дому, але в дім не зайшла, хоча була 19:36, я пройшла повз будинок, і побігла у поле, чисте поле, без ніякого обману. Я довго думала, а що, якщо я почала, нє мені почало бути не всеодно, за Дерека. Я багато плакала, і думала, що буде, якщо Дерек, не проснеться. Ні, як я можу про таке думати.
Автор: проходили дні, тижні, місяці, ось настав грудень і почалася сувара зима, але Хлою це не зупиняло, вона постійно ходила до Дерека. Він нікому не був потрібер ( ні батькам, ні друзям, ні родичам ), одна Хлоя, за нього переживала.
Ось зима, ще зовсім трішки і зимові канікули. Про те, що мені став подобатися Дерек, знає тільки Дафна, але вона думає, що я тоже трохи прихворіла. Але я цілком здорова, я переконувала Дафну. Було все, як завжди: школа, Дафна, Тоббі, який гуляє з Меггі. Але мені зараз було не до того, бо скільки раз я не приходила до Дерека, так ніколи не було його батьків. А сьогодні, я прийшла, і мене не впустив його тато, сказав, щоб я забула Дерека, забула дорогу сюда, ніколи не приходила, і не підходила до Дерека. Я вся розплакана, прийшла до дому, нікого не було, і незробивши уроків, лягла спати. Прокинулася я від звуків швидкої допомоги, які приїхали під наш будинок і вломилися в середину, я налякана вибігла з кімнати і побачила, що мою маму винося непритомну, я була в шоці, мій тато поїхав з нею, нічого не пояснивши мені, лише, щоб я не йшла сьогодні в школу. Я сиділа, і чекала, якись новин від тата, але телефон не дзвонив, і до дому, ніхто не повертався. Я сиділа і чекала, годинник вже пробив 16:00, дзвонить телефон, це була Дафна, але я не підняла. І тут мені приходить СМС:
- Донечко, люба, приїжай у Лікарню №1, терміново
Я знову, шокована, швидко одяглася і в дорогу, я забігла у лікарню, привході стояв тато, чуть не плаче, я ніколи не бачила, свого тата такого. Я запитала, що сталося, але тато мовчав. Я почала знервовано кричати:
- МЕНІ, ХТОСЬ ПОЯСНИТЬ, ЩО СТАЛОСЯ!!!!!!
Але всеодно, всі мовчали, я почала плакати, і сіла на диванчик, коло Інформаційної. Я сиділа, а тоді підійшла до медсестри і сказала;:- - - Маргарет Томсон.
Вона відповіла:
- У опараційній.
Я знову шокована, починаю бігти до ліфта, тому, що там пише, що на якому поверсі. За мною починає бігти тато і зупиняє
- ТАТО, ЩО З МАМОЮ, ЩО!!!!!!!,- кричала Хлу.
- Я сам, не знаю, - з опущеними руками, відповів батько.
Я не стримувала сліз, я не знала, що робити. Але тато, також захотів до мами, і ми поїхали на ліфті, під саму операційну. З відти ніхто не виходив вже третю годину поспіль, але наші чекання були не марними, 21:02, виходить лікар і каже:
- Це була важка операція, але вона все, ще без свідомості.
- Я розумію, але з нею все буде гаразд?, - знервовано запитав тато.
- Надії, дуже малі, - відповів лікар.
Я зі всьою злостю вибігла на двір, було дуже темно, я не знала, що буде далі. Цю ніч, ми провели в лікарні, і зранку лікар нам повідомив страшну новину:
- Міс Маргарет, приходить до тями, але їй залишилось жити, декілька годин.
Я просто загубила дар річі, коли почула це. Я швидко побігла до мами. Вона ледве усміхала, але говорила до мене:
- Донечко, люба, ніколи не забувай, все, що я тобі говорила, цей світ дуже жорстокий, повен махіній. Просто будь сильна, вір в себе і в добро, я знаю ти зможеш розрізнити добрих і злих людей, адже з добрими, ти обов'язково, вже була знайома, десь у снах, я люблю вас, мої найрідніші.
І тут її серце зупинилося, і з сльозами на очах сказала:
- Ми також тебе любимо.
І ми з татом вийшли, нас вивели з відти, а тото до останього тримав її за руку.