Правда в тому, що правди не має

Лист

Сьогодні був чудесний ранок, і зовсім скоро моє день народження. Я така щаслива, що буду його святкувати зі своїми подругами, настоящими подругами. Я пішла у ванну кімнату зробила всі процедури, я зійшла на низ тата вже не було, лише записка:
Хлу, сонечко, вибач, але в цей налагоджувальний період, я буду трішки довго на роботі, щоб все нормалізувалося і тоді ми знову будемо щасливі. Сніданок на плиті подивись, смачного!
В цей момент, я чуть не розплакалася, чому тато вибачається, це ж я попросила повернутися назад і він зараз повинен переключитися, налагодити все, що потрібно, а я допоможу як зможу, буду підтримувати. Я і так зараз маю,все про що мріяла в Новому Орлеані. Зараз я зрадістю іду в школу, до своїх друзів, і знаю що ніхто мене не буде поливати багном. Я поснідала, пішла вдіватися, я вділа чорні штани і ніжно рожеву в'язану кофту, взяла сумку і пішла. Сьогодні на вулиці було досить холодно і падав сніг, хоч і не сильний. Подорозі я зустрілася з Мартою, Стеллою і Керолайн. Коли ми підійшли до школи:
- Дівчатка, вибачте, я на трішки відлучуся,- промовила з посмішкою Керолайн.
Ну ми побачили там в далені Торена і засміялися. Йдучи до класу ми зустріли Джорджа, це той новенький, мене з ним познайомили, він класний, дуже Марті підходить. Ми зайшли до класної кімнати, виявилося, що перший урок не в нашому кабінеті, а в кабінеті паралельного класу, тому, що вони вже були під нашим кабінетом. Ми зайшли залишили сумки, дістали лише необхідні книжки і зошити і попрямували до дверей. Спочатку вийшла Стелла, за нею Марта, а тоді я, і в мене поштовхнув, якись недоумок, і в мене впали книжки, я присіла щоб зібрати книжки і він також. І як це завжди стається в кіно, звичайно ми стукнулися:
- Ой вибач, я випадково,- сказав хлопець.
- Та нічого, це я винна, така не обережна, взагалі не дивлюся куди іду.
- Ні це не правда, це я тебе не замітив. Доречі я Лоренц можна просто Ло, ти новенька так?
- Та я не новенька,- сказала Хлоя.
- Дивно, я раніше тебе не бачив,- говорив Джо і допомагав збирати зошити Хлої.
- Хотя знаєш, я всетаки новенька,- усміхаючись сказала Хлоя.
Він так мило мені усміхнувся.
- Дякую, що допоміг.,- сказала Хлоя.
- Не має, за що,- у відповідь крикнув хлопець.
Він такий гарний, він мені нагадав Дера. Якщо сказати дуже чесно, я ще в надії, що Дер, якось напише, якось дасть про себе знати, а саме головне, я в надії, що він там згадує мене.
- Про що задумалась?,- запитала Керолайн.
- Та так, ні про що,- відповіла усміхаючись Хлоя.
- Ну, що ходімо в клас?,- запитала Стелла.
І ми зайшли в клас. Я сіла з Мартою, як це ми робили колись, а Стелла з Керолайн. Так пройшли всі уроки. Після уроків Керолайн пішла гуляти з Тореном, Стеллу терміново забрали кудись батьки, а ми з Мартою пішли до мене. По дорозі до дому, я весь час слухала про Джорджа, я бачу Марта в нього так втріскалася, по самі вуха, якщо не вище. Проте попри те, що я слухала Марту, я умодрялася думати про Дера. Коли ми прийшли до дому, ми з Мартою взялися готувати обід, це так весело. Коли ми пообідали, то пішли робити уроки, коли ми робили уроки, ми були дуже тихо, напевне кожна була в своїх думках. Незнаю, як вона, але в мене Дер, сьогодні з голови не вилазив. Коли ми зробили уроки, ми порушили тишу і вирішили подивитися фільм. Ми напевне довше обирали фільм, чим його дивилися. Ми обрали ,,Провина Зірок", ми плакали. Одразу після перегляду фільму Марта пішла до дому, тому, що вже було пізновато, а я залишилася сама в своїх думках: Дер, Дер, Дер. Тоді я почула, як під'їхала, якась машина, це був тато. Він ще забрав пошту і зайшов до дому:
- Привіт татку.
- Привіт сонечко.
- Як робота?
- Вже краще, а як школа?
- Чудово.
- Ось переглянь пошту, може, щось твоє є.
І дійсно там був лист для мене.