Правда в тому, що правди не має

Аеропорт. Дер. Розмова

Ось Їдемо в аеропорт, проводжати їх в Нью-Йорк. Як я буду без моєї Марти, не знаю:
- Як я буду без тебе, - сказала Хлу.
- Як я буду без тебе, - відповіла Марта.
- Марта, я надіюся, ми ще побачимось.
- Обо'язково, і це навіть не обговорюється, ти приїдеш в Нью-Йорк і ми всі класом прийдемо тебе побачити, тому, що без тебе в нашому 9А, слало не так затишно, як було колись.
- Марта, я скучаю вже і за клосом скучаю, за вчителькою, за всіма.
- Вони також всі скучають.
- Дівчатка, давайте закінчуйте, бо ми на літак спізнимося, - сказала місіс Медісон.
- Я буду скучати, - плачучи сказала Марта.
- А як я буду скучати, - плачучи відмовилв Хлоя.
Ми обняли одна одну, так міцно, що не могли відпусти, адже вона для мене, як сестра.
- Папа, - сказала Марта.
- Папа, - сказала Хлоя.

Ми з татом вийшли з аеропорту і поїхали до дому. Я вже чекала завтрішнього дня, тому, що завтра виписують Дера. Приїхавши до дому, ми з татом зробили вечерю, повечеряли, а далі дивилися фільм. Я захотіла подивитися, якись добрий, приємний фільм, який нагадував би мені нашу дружбу з Мартою і тато запропонував ,,Великий, дружній велетень", він дійсно такий приємний для сприйняття, мені дуже сподобався. Як не дивно но в 21:20, я заснула. Прокинулася я від шарудіння, в мене під дверима. Я відкрила двері, а це татго коли підливав вазон, майже всю воду вилив мимо, як так можна, ну це ж мій тато. Ми з татом повитерали підлогу, а тоді пішли снідати. На сніданок були мої улюблені оладки. Поснідавши я вирішила піти прогулятися, адже десь вже скоро мав Дер приїхати до дому з лікарні. Так і були, я тільки підійшла до його будинку і тут підїжає машина, а з неї виходить Дер.
- Привіт Лу, - крикну з тої сторони вулиці Дер.
- Привіт, - кринула з іншої сторони Лу.
І Дер побіг до мене. Ми обнялися і пішли гуляти.
- Дер, а тобі вже можна?, - запитала Хлу.
-Можна, можна, - відповів Дер і усміхнувся.
Я попередила тата, що на обід не буду іду з Дером гуляти, він був не проти. Ми гуляли, він сказав що ми з Мартою, як сестри, він розказав, як йому було скучно в лікарні і що в новорічну ніч він думав тільки про мене. Тоді ми пішли в кафе, щоб пообідати, після, знову пішли гуляти. Ми знову проходили через міст закоханих, він приносить нам чудові спогади. Коли ми були на містку, Дер мене здивував своїм питанням:
- А ти про мене не забудеш, як перейдеш у старшу школу?
( в нас школа до 9 класу, тому, що наша школа така, в ній вчаться ті, що потім 10 та 11 класи, переходять в спеціальні школи, які готують до поступлення по спеціальності)
- Дер, що ти таке говориш, я тебе ніколи не забуду.
Я здивувалася такому питанню, але я згодом трохи заспокоїлася.
- А ти мене?, - таким невинним голосом запитала Хлу.
- Ти, що я ніколи, ніколи тебе не забуду.
Ми тоді, ще трохи погуляли і в 16:57 ми вже були біля мого дому. Він мене обняв і ми попрощалися. Я зайшла в будинок і тато:
- Донечко, нам потрібно серйозно поговорити, - серйозним голосом сказав тато.
- Про що?, - запитала Хлоя.
- Про твоє подальше навчання.
- Ааааа
- Ти, як там подумала вже на яку спеціальність гукати старшу школу.
- Ну напевне на дезайнерський нахил.
- Тобто, ти не передумала, я правильно зрозумів.
- Так, я думала передумаю, щоб вчитися з Дером, але він на фінанси, бізнес, а я на таке не хочу.
- Ясно, тобто старшу школу шукаємо з дезайнерським нахилом, так?
- Так.
Після такої розмови з татом,я пішла до себе в кімнату, тому, що скоро закінчуються канікули і знову в школу. Так, так в школу, як я не хочу, тому,що знову прийдеться бачитися з Дафною і всіма дітьми, які мене недолюблюють, але все ж там буде Дер і це мене підбадьорює.