Правда в тому, що правди не має

4б+

Аж раптом закричала Стелла:
- Лист, у тебе під ліжком лист.
- Що, де, як, від кого,- запитувала Хлоя.
- А ми звідки знаємо від кого, ти відкрий і проситай,- відповіла Марта.
- У школі прочитаю, зараз не має часу, потрібно збиратися у школу,- промовила Хлоя.
Вони почали метатися по всьому будинку, збираючись у школу. І ось нарешті вони вийшли з дому і йдуть в сторону школи.
Коли ми прийшли у школу, я неочікувала побачити толпи людей, які мене вітають. Так це дійсно приємно, але не приємніше за відчуття кохання, яке закінчилося незрозумілою крапкою. Ми увійшли в кабінет там було все в шаріках,дуже красиво, і це було для мене, я не можу у це повірити. Уроки пройшли напрочуд швидко, але після останнього уроку нам оголосили екстринну новину:
Дорогі учні нашої школи, учень який навчається у 9 класі, на домашньому навчанні, потрапив у дуже погану ситуацію. Він випав з вікна 10-ти поверхівки,з останнього поверху. Так він дивом залишився живим, але це ненадовго, тому що у нього крововилив і потрібно донора, щоб він вижив. У нього дуже рідкісна група крові 4б+, тому будь ласка, хто може підшукати донора, сім'я буде вдячна. Він зараз знаходиться в лікарні номер 123.
Ого у нашому класі є учень, який навчається дома. Ми ніколи про це не чуди і ніхто в школі про це не чув. Проте, я не сильно про це задумувалася, навіть про той лист забула, адже у мене 4б+ група крові, тому я швидко забрала речі і побігла до тата в офіс. Коли я бігла до мене зателефонувала Марта:
- Ти кули так швидко побігла?,- запитала Марта.
- Я біжу до тата, розповісти про ситуацію і запитатися про моє донорство.
- Хлоя, це може бути небезпечно.
- Я знаю, але я дуже сильно передиваю за чиїсь життя, адже втрачати близьких людей, дуже болючо і не хочу щоб люди таке переживали.
- Добре Хлоя, я не буду заважати, ти знаєш, що ти робиш, ми з дівчатами у тебе віримо і дуже любимо.
Ми попрощалися, але я вже майже на місті. Я забігла у татовий офіс, в його кабінет і розказала ситуацію з цим хлопчиком.
- І що потрібно фінансові допомогу? Ми можемо допомогти я згоден,- зхвильовано промовив тато.
- Ні тату, фінанси є, а ось донора з 4б+ групою крові не має, а я маю 4б+ групу.
- Хлоя, ні, я не хочу ризикувати твоїм життям.
- Тато, я ж буду не єдина, знайдуться ше люди, які зможуть допомогти. Тим більше у мене міцне здоров'я.
- Сонечко, я не знаю, я розвмію що ти хочеш допомогти, але це не вирішується так все неочікувано.
- Я розумію, але чим довше відкладати, тим менше йому залишається жити.
- Хлу,давай я подумаю і вечором ми все обговоримо.
- Добре татку, але ти дуже добре подумай.
- Добре.
Я вийшли на вулицю, а моє серце так розкольюється, що я не знаю куди себе подіти. Я якась така збентежена. Я вирішила , що я повинна це зробити, любою ціною, навіть якщо тато буде проти, але спершу я посекаю його рішення, яке він скаже мені у вечері. Зараз я вирішила прогулятися містом і трішки розслабитися. Гуляючи я вирішила, що повинна піти провідати цього хлопчика. Я зайшла у магазин купила фруктік і викликала таксі. Доїхавши до лікарні, я зрозуміла, що я переживаю, я трішки постояла біля входу, розслабилася і зайшла всередину. Я підійшла до пункту реєстрації і запиталася, оскільки я не знаю ні його ім'я, ні прізвища, просто розказала ситуацію. Жінка мене зрозуміла і сказала що він у палаті 34б, тобто мені потрібно знайти ліфт б. Ось я його знайшла і їду на 3 поверх. Коли я вийшла з ліфту, то побачила, дуже знайомого чоловіка. І тут мені як по голові вдарило, як чай на мене гарячий вилили. Я розумію, що це містер Манс, містер Манс, містер Манс, тато Дерека. Я починаю бігти в ту палату номер 49б і я просто не можу повірити своїм очам.