Правда в тому, що правди не має

Неочікувано

Як на диво Хлоя сьогодні спала досить довго, встала аж в 10:45.
...я прокинулася, а за вікном падав сніг, лапатий сніг, і ясно сіяло сонце. Воно ніби усміхалося до мене. Який сьогодні чудовий день. Я зійшла на низ, а там сидів тато і розмовляв з кимісь по телефоні, але замітивши мене, відклав телефон і промовив:
- Привіт сонечко, як спалося?
- Привіт татку, чудово.
- Ось там на тарілці млинці, спеціально для тебе купив чорничне вареня.
- Дякую татку.
І тато знову взяв телефон, а я пішла снідати, мій чудовий ранок продовжувався. Поснідавши я піднялася до себе в кімнату і вирішила подзвонити Деру. Що? Він не бере трубку. Можливо спить ще? Або не чує? Зайнятий? Як звільниться то передзвонить. І тут я побачила , що Марта онлайн, і вирішила їй написати:
Хлоя: Привіт
Марта: Привіт
: Як ти Мартуся?
: Все чудово, а в тебе?
: Також, ось тільки, ми вчора  з Дером гуляли і йому подзвонив тато, і сказав терміново повертатися до дому, і я сьогодні йому дзвонила, то він не бере трубки.
: Не переживай, я впевнена, що все буде добре, він просто зараз зайнятий, а як звільниться, обов'язково тобі передзвонить.
: Я буду надіятися
: Вибач Хлоя, я просто спішу, я тобі пізніше напишу, папа, цілую
: Цьом, папа
Після того, як я поспілкувалася з   Мартою, мені ніби стало легше, а з другої сторони вже 12:40, а він ще мені не передзвонив. Я напишу СМС:
Дерик, привіт, як ти? Що тато вчора тебе терміново покликав? Передзвони мені, як звільнишся.
Час: - 12:50
Я написала СМС, і пішла дивитися телевізор, сьогодні субота, тато не на роботі, але він зараз їде в магазин за продуктами, і я вирішила поїхати з ним. Ми були на покупках до 15:40, і я повернулася до дому неймовірно щаслива. Я вирішила перевірити, чи не відписав мені Дер, ні, навіть не прочитав. Я розпереживалася не на жарт, і вирішила знову подзвонити, і у відповідь почула:
Абонент знаходиться поза зоною досяжності.
Я знову злякалася, татові, я вирішила не говорити, а що він допоможе, нічого. Я вирішила піти до нього до дому.
- Тат, я йду гуляти.
- Добре сонечко, але не довго.
- Окей.
Я оділася тепло, адже на дворі зима, і пішла до будинку, де живе Дер. Я постукала у двері, ніхто не відчинив, через 5 хвилин, я знову постукала, але знову ніхто не відчинив. Я сиділа на сходах, перед дверима його будинку хвилин 40, і ніхто не відчиняв, навіть не чути було шоб там хтось був. Я не знала що сталося, де Дер і що мені робити,?,просто не знала. Тоді я пішла ще гуляти в центр, по дорозі зустріла друзів Дера, але вони теж не знають де він, сказали, що вчора бачили його останній раз. Я ще трохи погуляла, почало темніти і я повернулася до дому.
- Хлу, чому ти така сумна?,- запитав тато.
- Я не сумна,- відповіла Хлу.
- Що сталося?
- Тату, нічо не сталося.
- Я ж бачу, що з тобою щось не те, ти така розбита виглядаєш.
- Татку все нормально.
- Ну, як знаєш, не хочеш, не розказуй,не буду, тебе заставляти.
Я піднялася до себе в кімнату, і почала роздумувати над всім, але нічого нормального не приходило в голову. Я не знала, куди зник Дер, і нічого мені не сказав, взагалі. Тоді я подумала над тим, що обідила тата, йому було цікаво, що зі мною, а я його відштовхнула від себе. І я вирішила піти розказати все татові. Я зійшла на низ тато сидів, перелядав щось у фейсбуці, я сіла коло нього, він гортав новини, а там рвзні фотографії, наших знайомих, ми весело сміялися, згадуючи старі часи. Я навіть на деякий час забула про Дера. Але мені напевне не судилося, адже гортаючи новини,ми наткнулися на фотографії, які виложив тато Дера, і вони виявляється...Я просто не могла у це повірити, і сильно плакаючи побігла до себе в кімнату.