Білосніжка

Глава 18.

 - З ним усе буде гаразд, не хвилюйся. Лікар сказав, що його життю більше нічого не загрожує, — повторив вкотре Сокджин, присівши поряд із Чіміном у коридорі лікарні.

- Я не піду, - уперто заявив той, навідріз відмовляючись покидати лаву біля палати. На нього було важко дивитися, такого згорбленого, що стиснулося в грудочку, схожого на войовничого маленького їжачка.

- Добре. Я зараз відвезу Те додому і приїду, — здався Сокджин.

Підвівшись, він ще раз глянув на Чіміна. Він сумнівався, що хлопець його взагалі почув, здавалося, Чімін ще й досі не відійшов від своєї нещодавньої істерики, коли вони тільки-но приїхали до лікарні. Сокджину й самому було погано, але він не дозволяв собі розклеїтись, йому треба було впоратися з дурістю Юнгі та заспокоїти дітей. Залишивши Чіміна одного, Сокджин попрямував до сусіднього приймального залу, де залишив Техьона. Вийшовши за двері хірургічного відділення, він одразу побачив хлопця. Той сидів на лаві, міцно вчепившись у рукав куртки Чонгука. Альфа поводився на подив тихо, просто сидів і дозволяв омезі перебувати поруч, ніяк не висловлюючи свого ставлення до того, що відбувається.

Сокджину дуже не сподобалося те, як поводився Техьон, хоча зрозуміти хлопчика можна. Якось з усіма проблемами вони згаяли той факт, що їх жвавий, енергійний і вічно веселий Техьон-і теж дорослішає, і його сутність омеги легко зараз може завести хлопця не в той напрямок. Зрозуміло, що в складній стресовій ситуації він інтуїтивно потягнувся до сильного альфи, але це не мав бути Чонгук.

Підійшовши ближче до пари, що завмерла на лавці, Сокджин обережно торкнувся плеча Техьона.

- Хьон! — омега одразу схопився на ноги. - Як він? Змін немає?

В очах хлопця було стільки хвилювання, що його хотілося негайно стиснути в обіймах та заспокоїти.

- Все гаразд. Він незабаром знову стане тероризувати своїм бурчанням, — усміхнувся йому Сокджин. - Те, ти не купиш мені кави?

- Так звісно. Я зараз, — рудий швидко попрямував у бік кафетерію.

Сокджин провів його втомленим поглядом і обернувся до Чонгука. Альфа оглянув його зацікавленим поглядом, але першим не заговорив.

— Спасибі, що врятував Юнгі, — почав Сокджин, присівши поряд.

— Не міг же я його просто відпустити. Це було б безглуздо, — промовив Чонгук з байдужістю в голосі.