Білосніжка

Глава 20.

Третя доба в лікарні минула, як у тумані.  Чімін уже не відчував свого тіла.  Сокджин намагався напоумити його, навіть голос підвищив, але його слова проходили повз.

 - Я не залишу його.  — Це була єдина відповідь на все, що казав опікун.

 Сокджин був і сам уже схожий на ледь живого.  Мішки під очима ставали більшими, а бадьорості меншими.  Він був виснаженим і втомленим, продовжував контролювати і роботу, і Техьона, і сидіти в лікарні, стежачи, щоб Чімін хоч щось поїв.

 Приходив Хосок, щось казав.  Приходив Техьон, дивився підозріло — недовірливо, вдаючи, що вони навіть не знайомі.  Чіміну було певною мірою навіть плювати на дружбу, що зламалася.  Те, що з ним сталося щось дивне, він помітив не одразу.  Просто раптово йому дуже захотілося, щоб хтось до нього доторкнувся, торкнувся оголеної шкіри, погладив.  Але до нього ніхто не підходив.  Навіть Сокджин перестав торкатися.  Втомлений переживаннями, він просто сідав поруч, а Чімін не наважувався більше наблизитися до нього.  Їм усім було непросто у ці дні.

 Але надвечір третьої доби Юнгі прийшов до тями.

 — Поки стан все ще тяжкий, але його життю більше нічого не загрожує, — повідомив лікар після огляду.

 Техьон, що застав цей момент, розплакався.  Сокджин кинувся втішати рудого, принагідно з'ясовуючи у лікаря подробиці.  А Чімін ледь не втратив свідомість.  Закрутилась голова, і перед очима все стало миготіти.  У метушні, що утворилася, ніхто не звернув на нього уваги, і Чімін постарався швидко взяти себе в руки, хоча хотілося, як Техьон, розплакатися від полегшення, рвонути в палату і переконатися на власні очі, що Юнгі живий, що прокинувся, повернувся до них.

 Відвідування дозволили лише наступного дня.  Чімін так сильно хотів побачити Міна, що готовий був уже увірватися в його палату з боєм, але Техьон випередив, а Чіміну не вистачило духу заперечити.  Тільки коли йому вдалося відвідати Юнгі, той уже спав.  Із заплющеними очима він мало відрізнявся від того, що було напередодні, тому Чімін не був уже впевнений у тому, чи не наснилося йому, що Юнгі прийшов до тями.

 — З ним точно все гаразд?  — спитав він Сокджина тим же днем, знову відмовившись відходити від палати.

 — Він ще дуже слабкий.  Йому треба відпочивати, як і тобі, Чіміне.  Поїхали додому.  Впевнений, що завтра ти вже зможеш поговорити з ним.