Білосніжка

Глава 10.

По звірськи хотілося пити, але Чімін довго не наважувався вийти зі спальні, в якій залишився один.  Він не пам'ятав, коли Юнгі залишив його.  Крізь сон Чімін чув голоси Юнгі, Сокджина і, здається, Техьона, але точно поручитися не міг.  Потім усі вони пішли, даруючи йому потрібну тишу.

 Зараз же Чімін почував себе бадьорим і здоровим, що було вкрай дивовижно після стількох днів безперервного пресингу з боку свого організму.  І якби не спрага, все було б чудово.

 За вікном панувала глибока ніч, і Чімін розраховував на те, що в квартирі такої години всі сплять.  Тому він все ж таки зважився висунутися зі спальні і пошукати склянку води.  У будинку, як і передбачалося, було тихо та темно.

 Чімін, безшумно ступаючи босими ногами по підлозі, почав пробиратися на кухню.

 Йому без проблем вдалося дістатися місця.  Так само по злодійськи  оглядаючись, Чімін швидко знайшов поглядом графин з водою і келих.  Налив собі, він майже залпом осушив перший келих і налив другий, але випити його не встиг.  Несподівано ввімкнулося світло, і Чімін відчув себе справжнім злочинцем, якого спіймали на місці злочину.  Він завмер злякано, не знаючи, куди бігти і що казати.

 — Не ходи в темряві, — прошльопав   у капцях до холодильника, на ходу кинув Юнгі.

 Чімін нервово проковтнув і вже зібрався вибачатися за те, що господарює на чужій кухні, але альфа його перебив.

 - Не спиться?  — діставши з холодильника пляшку мінералки, спитав Юнгі.

 Він виглядав таким сонним, розпатланим і милим, що у Чіміна дар пропав, тому омега просто кивнув.

 — Ще б пак, — хмикнув Юнгі, відкручуючи кришку.  - Ти весь день продрих.  Голодний?

 Чімін заперечливо мотнув головою, але шлунок видав його з потрохами, гидко і так не вчасно забурчавши.  Юнгі видав короткий смішок.

 - Сідай за стіл, зараз розігрію тобі щось.

 - Не варто, не турбуйтеся.  Я не хотів вас розбудити, вибачте, — сказав Чімін.

 - Я все одно не спав, - відмахнувся Юнгі.  - Сідай.

 Чімін не хотів бути тут.  Перебувати поряд з альфою після всього, що було в спальні, було страшенно незручно.  Але Чімін і справді хотів їсти, тому обережно присів на край стільця.  Склавши руки на колінах, він скуто почав чекати.  За кілька хвилин на столі вже стояли тарілки з кімчі, курячими крильцями та рисом.