Білосніжка

Глава 26.

До своєї квартири Чімін дістався вже пізно ввечері. Сорок хвилин на автобусі і двадцять хвилин пішки, нескінченними сходинками, яким не видно ні кінця, ні краю. Жодна додаткова пробіжка і не потрібна. На вулиці вже стемніло, але ліхтарі все справді горіли, освітлюючи шлях, хоча місяць тому, коли він тільки сюди переїхав, жодної цілої лампочки не було. Чімін був упевнений - освітлення вулиці справа рук або Сокджина, або Намджуна. Район був бідним і тихим, але спочатку Чімін все одно боявся ходити тут пізно ввечері, та й Джин жахи щоразу розписував, варто йому хоч трохи затриматися і не відповісти на дзвінок. Поки Намджун не покинув роздратоване: "Та що з ним тут станеться? Це мій район!" Чіміну якось одразу стало спокійніше, як і Джину.

Діставшись свого будинку, Чімін подолав ще одні сходи і опинився під самим дахом будівлі. Замок у двері трохи заїдав, але піддавався з другої спроби. Зайшовши нарешті до квартири, Чімін обережно повісив ключі на спеціальний гвоздик. Зони передпокою у нього не було. Відразу за дверима праворуч розташовувалась кухня, цілком облаштована і сучасна, а зліва знаходилася зона спальні з ліжком та робочим столом. Вішалки з одягом стояли трохи осторонь, служачи перегородкою між спальнею та кухнею. Трохи далі осторонь була ванна кімната, в якій розмістився тільки простенький душ, унітаз і раковина, над якою висіло старе дзеркало.

Порівняно з тим, де Чіміну доводилося жити раніше, ця квартира була найменшою, але це було його місце. Місце, яке він міг собі дозволити і яке точно міг сплатити поодинці, у разі потреби, на заробітну плату офіціанта. Тому йому подобалося. Хоча більшу частину меблів все ж таки дав Сокджин - ліжко, стіл, ноутбук були перевезені з його старої кімнати, як і більшість речей, які навіть не вміщалися на вішалках і лежали під ліжком.

Поставивши подарунок Техьона на підставку біля входу, Чімін дістав телефон і набрав Сокджина.

- Я вдома, - сказав він, стягуючи кеди.

- Ти сьогодні пізно. Затримали на роботі?

- Ні. Я з Техьоном бачився. Хобі-хьон прийшов до мене в кафе і залишив нас з Те наодинці, - поділився Чімін новиною.

- Правда? - Сокджин, здається, кинув усі справи і тепер був зосереджений на розмові. - І як? Ви поговорили?

- Так. Ми з ним пройшлися магазинами. - Чімін відкрив холодильник, забитий контейнерами з їжею. - Ти знову забив мій холодильник. Хьон, ну навіщо?