Тут немає стереотипного кохання. Книга, написана мною. На роботу якої впливали події цих часів. Саме остані глави потрарили до( 24 лютого-15 березня). Ця історія про різні виміри та погляди на життя. Тут ми завжди шукаємо внутрішній зміст книжкових...
Прийшовши до самого вокзалу, вони присіли на лавочку. На превеликий подив, людей було дуже мало, що одразу підозріло. Данило розпаковував картину і подивився на неї ще раз. У небі щось гримнуло, проте ніякої ознаки на дощ не було. Олександр вказав на проміні, які світили настільки ясно що аж розділили хмари зробив їх при тому темнішими. Це явище було дивовижним.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Ну не будемо зволікати, Данило Павловичу.
- Та мабуть." Вони вийшли до мосту над поїздами. Навіть узимку було чути запах вугілля і далекі гудки поїзда, що приїжджав. Іноді пар, що виходив із труб поїздів, був настільки сильний, що заповнював щільно простір біля нього, проте Данилові та Олександру це не загрожувало.
- Ніхто ж не побачить?" Акуратно дістав з валізи Данило картину. Олександр подивився на всі боки і нікого не побачив, крім бабусі та дитини.
- Саме те "сказав він і Данило тримаючи в руках картину обгорнуту в папір, вже готовий був кинути. Давидов примружив очі і обімлів
- Стояти, пане! І ви теж, любий!" До них біг поліцейський. Данило запитливо глянув на Олександра, їм не було куди тікати. Поспіхом він узяв і переламав картину викинувши на рейки. Олександр дивився на це і не міг повірити очам. Картина, яку переламали, в польоті стала відновлюватися.
- Данило..." Холовцев повернувся і до його плеча вже хотів було доторкнутися співробітник, проте його руку щось зупинило, а самі хлопці зникли, ніби їх тут і зовсім не було. Поліцейський стояв і кліпав очима.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Григорію Олександровичу, куди ви дивитеся?" Підійшов до нього старший за віком поліцейський який ішов з ним. Бо Григорій був наймолодшим він і побіг кричати Холовцеву і Давидову.
- Петре Григоровичу, ви просили зупинити громадянинів.
- Яких?
- Як яких?» Бідолашний юнак не міг зрозуміти, чому його товариш так говорить.
- Ви жартуєте, мабуть, сер.
- Та ні, Григорію! Хто тобі в таку пору розгулюватиме?
- Та ось тут щойно стояли двоє молодих чоловіків! А потім, як до одного з них я хотів доторкнутися, він зник...
- От казкар " засміявся Петро, але це лише образило його.
- Та ви сліпі? Вибачте, Петре Григоровичу, але тут було двоє громадян. І вони якимось магічним чином зникли!
- Пішли, голубчику. Я проведу тебе до одного чудового закладу, там за вами слідкуватимуть. Відпочинеш там зі своїми приятелями.
- Але в мене немає прия...
- Пішли-пішли" Їх не було вже видно. На жаль у хлопця не дуже складеться цей день, та може й рік. До речі і картину на рейках теж не було видно. Ніякого сліду, навіть, від Данила з Олександром на снігу не зосталось. У повітрі кружляли сніжинки, а десь далеко звучала новорічна музика.
